Жулинський М. Г. Із забуття – в безсмертя. – К.: Дніпро, 1990.
Скляні очі кам’яниць, Над ними чола балконів, Рійний, стрійний танець Світла красок, тонів.
О місто, місто, місто – Гігантний заліза та бетону тин. О місто, місто, місто – Задимлене в неба блакить алмазними зіницями вітрин.
Очі скляні кам’яниць, Над ними шильди, фасади, Мінливий реклам танець Пестить трійлом принади.
О місто, місто, місто – Гігантний заліза та бетону тин. О місто, місто, місто, Розбавлене рельєфами вітрин.
Отак глядіти в ваші прозорі шиби.
.
Так добре глядіти в ваші безплямні шиби. О скорбе, перерізана площиною вітрини, В дощі рефлексів розцвіли казок гриби, Шоколадові дрібні мелюзини…
.
По тисячкрать пристрасні очі водять по вас трус, Та ви хіхочетесь рожевими лампами. По тисячкрать вдаряєте цілунками спокус Мерехтливі, в блиску злив спокусливі плями.
В жоржети, шовки, брокати, крепдешини Убрані цвітів кльомби, Вічно всміхнені дерев’яні манекени, Квадрати, прямокути, ромбоїди, ромби.
Очі скляні кам’яниць, Рельєфи, шильди, фасади, Блідий місяць-каганець,
О місто, місто, місто – Гігантний заліза та бетону тин. О місто, місто, місто, Кричи квадратами вітрин.
Кам’яниць скляні очі, Сном зашуміли будуари, Виллялись темні тіні ночі На сквери, парки, тротуари. О місто, не треба лякатись її конклюзій. О місто, тебе прощають на добраніч вітрини брязком жалюзій.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)