Антонич Богдан-Ігор Васильович Елегія про перстень ночі

П’яніючи отруйним чадом Ночей сріблистих та гірких, Дивлюся в місяця свічадо Крізь шибу, повну світляних, Холодних, синіх і тремких Далеких відблисків світів, Що, кинуті у тьму, горять Самітні, горді, золоті, Немов знаків санскритських ряд, Які прадавнім сном дзвенять І перешіптують із дна, Загубленого в морок дня, Слова старої ворожби В ім’я землі, в ім’я вогню. Так віддають у владу сну І заколихують спочить Серця, сп’янілі в життьовій Нестямній, лютій боротьбі. І чують очі дотик вій, І бачать іскри голубі. Співають на дахах сновиди,

Осріблюються краєвиди, Шумлять, мов ліс, в кімнатах стіни, І місяць мертвий, місяць синій Відчиняє п’ять брам ночі Над містом чорним та іскристим. Тьмяніють ліхтарів вогні, І в шиби стріли б’ють сріблисті – Це стріли зір на вишині.

Зриваються слова з скрипок, В краси одчаю скам’янілих, І знов з портрета, з срібла рам Мальований на полотні До мене кличе мій двійник. Як я, шалені пише вірші, І рецитує, і співа, І, замінившися в музику, Портрет, співаючи, майне. Тоді червона пляма крику Уста, мов іскра, перетне.

До мізку, в серце, до думок Вливає ніч, немов бальзам, Солодку краплю божевілля.

Годинник б’є, дві рожі, свічка І маска – смерті чи кохання? І завжди ніч і ніч відвічна І перша й тисячна й остання.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

alt

Дізнайтесь вартість своєї роботи

Безкоштовна оцінка замовлення!

Оцінимо за півгодини!

Антонич Богдан-Ігор Васильович Елегія про перстень ночі