В’їжджає віз на третю греблю ночі. Хто нас, вітре, кличе? Чи скоро вийде нам назустріч білий схід, мов олень з бору?
І ти для мене дивний, і я сам для себе таємничий. Мій віз, мов птах, два крила куряви здіймає з вітром поруч.
Дай карти, пані квітня, карти дай і ворожи з долоні! Я їду в радість дня, я їду в смуток ночі, чуєш, серце? Ех, ти не чуєш, ні! Тож граймо в карти!
Заколиш на лоні Бездонної весни! Сип вітер в сни і зорі сип, мов скельця!
Тож граймо в темні карти долі! Хай це, може, карти смерті. Приходь, струнка княгине, дзвінко й розсуди
Дарма при зорях пальці гріти.
Мій дім за третьою зорею. В ньому жде мене кохана. Заходить ніч увита з клоччя сну, що від проміння тонше, Зір цвяхами прибита до землі, де плещуть аж до рана Останні солов’ї, що миють крила у сходячім сонці.
В зорі рожевих пальцях карта смутку затремтить і в’яне. Хвилину дай п’яніти! Впитись дай собою до нестями, А карту смутку – карту злу в криницю вкинь, рожева пані, І віз мій поведи горою понад всі зрадливі ями!
Долина третіх півнів. Ранній плюскіт щиглів у блакиті. Роса на сивих квітах – поволока з золотого клею.
Із пелюсток долонь летять слова у молодість сповиті; Кохана, вітер, пані дзвінкова і дім, що за зорею.
13 лютня 1936.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)