Пісня змагунів
Сонце любимо та спорт, Наша пісня складена в мажорній гамі, Перегонів любимо бурхливий гамір, Просто й без хитання в порт Човен наш пливе.
Гімнастичний крок Гуркотить на грищі, наче тарабан; Це вистукуємо наш залізний ямб. Прискає пісок.
Любимо: змагання труд, Шлях під гору, далеч, розмір, погляд просто, Усміх, промінь сонячний і вільний простір, Й хвиль рвучких сміливий скрут. Нас утома не поборе.
Від Праці серце нам не хворе. Сонця жар справляє, що тіла блищать, мов бронза. О, який рекорд ще зможемо здобути, бозна: Може,
Ратище в руках нам свище Й пестить ляском диск, Понад гуркотливе грище Кулі срібний блиск Й має м’яко м’яч.
Ми не знаємо невдач, Лиш: Розкіш небезпеки, Радість перемоги. Нас не болять ноги, Як маршуємо, Сильні, мов дейнеки, Смілі, мов ушкали, На найвищі скали.
Прибрані В вічної весни зелений буз, Махом руки, маршем ноги Вітаємо сонця брус Ми – бадьорі, бронзові боги. Біг на 1000 метрів
Віддих свище в легенів брилах, Наче буревій. Пливу легенько на ніг крилах В синій обрій мрій.
Я не вихаю руками, я не вихаю ногами; Закам’янілий тан. Я тільки орю по морю персами, я тільки порю повітря
Я не підношу ніг, я не підношу рук; Закостенілий рух. Я вистрілений зі стрільна рушниці стріл, я випнутий лук, Розвійний вітру дух.
Попід мною в противну сторону біла піску каскада Десь вдаль жене. Дубовим тараном мені на груди пада та, наче градом, В очі мене Зернами тне.
О біла смуго піску! Я тебе зімну, Не загородиш мет; О райдуго піскова! Я тебе зігну, Ще ти спиниш свій лет!
Кудою гляну, кудою гляну – Тисяча очей в імлі, Поглядів банить п’ястук, Батоги вигуків тнуть, Гарпуни люті, злі.
О, не треба оплесків, не треба, ні! Дарма не складайте рук. Вашого ентузіазму павук Греблею не буде мені.
Я ніколи не стану, я ніколи не стану; Як Биндочку мети прорву, В синій обрій розтану. Скок жердкою
Набрав повітря в груди, аж засвистали звуком флейт. Підніс жердину вгору; так птах підносить дзьоб, як починає лет.
Немов стовпи у землю, вбив ноги у сажневий крок. Пробитий наскрізь вітер. Ніг видно лиш галоп.
Угору стрелив скок.
Штовхнув себе, й ворину відкинула назад рука. Залопотали в вітрі і ноги й руки враз, мов крила вітряка.
Хоч тіло олив’яне, здається, що легкий, мов лист. Сумний, що не зістане, мов парус понад криком мас, поволі впав униз. Дівчина з диском
Гляджу захоплений по оболоні І слова вигукнути з уст не можу, Гляджу на тебе, горду, гарну, гожу, І як стоїш, застигла у розгоні, Струнка Діано з місяцем в долоні.
Рука пташиним вкрала легкість перцям, Твій рух гнучкий розбурхує до краю. Не бачу вже нічого більш, лиш знаю: Юрбу схвилюєш ти шаленим герцем, Моїм, неначе диском, кинеш серцем. Сітківка
Квадратова площа. Нитяний місток. Білі молодці й дівчата білі Сновигають поміж стінами сіток По піску, що мов підлога в віллі.
Мірні, рівні, певні, круглі рухи, Білі плями на мінистім полі, Аж здається, що безжурні духи Грають жеребом своєї долі. Змагання атлетів
Пухке лице судді, неначе в бонза, Та свиставки пронизливий сигнал, Захоплення в очах довкола пал. І плескіт рук, і мого тіла бронза.
Дають побіди келих у долоні, Беру його в мовчанці сам німий, А на землі лежить противник мій, Повалений в подвійному нельзоні.
Я – грецький бог з античної статуї – Виходжу з жестом гордої поваги, Дарма, що оплесків гудуть ще струї.
Несу здобуту чарку в свій притин, Я хочу пити, я горю від спраги, До уст бокал підношу – в нім полин.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)