Антонич Богдан-Ігор Васильович З зелених думок одного лиса

Я не людина, я рослина, А часом я мале листя, Співало дванадцять дівчаток: ой, стелися, хрещатий барвінку, І сонце в ріці веретеном зеленим крутилось…

Написана єдина істина: рости!.

Хвала усьому, що росте, Хвала усьому, що існує!

Живу, терплю й умру, як всі звірята.

Звірята й зорі, люди і рослини – У всіх одна праматір, Природа вічна, невичерпна і невтомна, Хоч час крилатий з вітром лине…

Шумить, мов мушля, море, – дзбан холодного напою, Земля, мов мамут, зелені трави в сонці гріє й їжиться лісами. І сонце, що його він розчавив

ногою, Тепер лежить на нім, мов намогильний камінь.

У черепі моїм пошлюбне ложе двох гадюк… Невже ж? Невже, кохана, нам не вічно жити? І де межа життя проходить в попіл смерті?

Лежить на марах ночі день минулий…

І ця балада так зродилась, як усміх місяця кривавий.

І риби з моря моляться до риб із зодіаків.

Ой, залюбились в твоїй дівчині І вітер юний і зорі сині. Вітер не віє, зорі не сяють, Твою дівчину палко кохають.

Вдивляючись в уста, як кличуть, В розсміяних очей огні, Різьблять у пам’яті обличчя, Щоб перелить його в пісні.

Таємні тіні – квіти ночі, Це душі білених дерев, До місяця летіти

хочуть, Та вітер їх не забере.

Молитва ранку до останніх зір…

Коріння тиші, врослі в глину ночі…

П’ять крил зорі і змислів п’ять у людськім тілі, І ліжко – човен мрій, трагедій, сподівання.

…І крейдою зорі накреслить білий знак на карті долі. І вечір молитовно склав долоні зір… Із квіту, мов слимак із мушлі, виповзає запах…

Киплять сади під снігом квіття. Коса дороги в куряві розплетена лежить.

І ніч підкови зір в долонях казки губить.

В лісній абетці дивні букви, Наприклад, жолудь значить: у. У діалекті дятлів стукіт Передає фонему цю.

О смутку молодий, о радосте струнка!

Сестра Антонича – лисиця…

До Тебе, Батьківщино – земле вічна, Ведуть усі стежки й усі дороги.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

alt

Дізнайтесь вартість своєї роботи

Безкоштовна оцінка замовлення!

Оцінимо за півгодини!

Антонич Богдан-Ігор Васильович З зелених думок одного лиса