Геніальну спадщину великого Каменяра українського народу по праву вважають окрасою української культури. Він дивував світ своїм всебічним талантом, надзвичайним розумом, бурхливою суспільно-політичною і культурною діяльністю, глибокою вірою у щасливе майбутнє нашого народу.
Своєрідним підсумком усієї творчої діяльності видатного літературного діяча є його поема “Мойсей”. Вершинним твором Іван Франко немовби звітував перед своїм народом, а тому його справедливо вважають набутком усього творчого життя письменника.
Літературна
Події, описані в поемі, автор тісно пов’язує з українською сучасністю. Легендарна історія біблійного пророка виходить на національний український грунт. Франко писав про свій народ і тільки для нього, адже в пролозі точно визначений адресат поеми.
Під подертими наметами кочовиків-ізраїльтян він бачив знедолених земляків. Сорокарічне блукання єврейського табору в пошуках обіцяної Палестини в художньому мисленні поета асоціювалась із сумними сторінками
Особливою художньою силою сповнений пролог до поеми. Порівняно невеликий за обсягом, пролог глибокий за змістом. Перед нами – сконденсована історія українського народу в її епічних і драматичних, трагічних і героїчних звершеннях, і в різних часових вимірах: тут і минуле, і сучасне, і майбутнє.
Пролог до Франкової поеми – це ніби “Мойсей” у мініатюрі. У ньому сконцентровані основні проблеми поеми. Та зводити роль прологу до коментарю поеми “Мойсей” – означає зменшити його значення.
Хоч він і розкриває алегоричний зміст поеми, це не просте пояснення твору. Це той асоціативний нерв, що з’єднує Франкового “Мойсея” із сучасністю. Як ліричний заспів до поеми пролог водночас є цілком самостійним, змістовно завершеним твором. Це і поетичний заповіт автора, і його лірична сповідь, і натхненне звертання до українського народу:
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Поетичний голос Франка в пролозі набуває високого громадського пафосу, стає ораторським, пророчим. Оглядаючи минуле народу, поет бачить не тільки “облудливу покірність усякому, хто зрадою і разбоєм” його скував, а й вияв духовної снаги. Ціною великих втрат народ здобував волю:
Невже задармо стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов’ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?
Задармо край твій весь политий кров’ю
Твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров’ю?
Уже в самих цих риторичних запитаннях ми чуємо заперечення. Відповідь, яку зразу поспішає дати Франко, переконливо утверджує його думку:
О, ні!
Не самі сльози і зітхання
Тобі судилось!..
Автор щиро вірить у долю свого народу. Це Франкове “вірую” зболене його болями, вистраждане й правдиве, скріплене найвищими національними реліквіями – героїчною історією рідного народу, його невмирущою мовою і піснею.
Пройде час – і український народ стане господарем у своему домі, на своїй рідній землі.
У поемі “Мойсей” піднята проблема вождя і народу. Сорок років пророк блукає разом зі своїм народом. Мойсей розуміє, що той народ, який звик до рабства, не може бути вільним.
За ці роки він прагне викорінити ті рабські почуття і виховати цілком нове, волелюбне покоління. Цю думку проголошує поет і в пролозі до поеми:
… Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом, –
Не нам тебе провадити до бою!
Автор проголошує думку про те, що коли людина упевнено йде до своєї мети, то вона обов’язково її досягне. І чим сильніше ми піддаємося сумнівам, тим більше перемога віддаляється від нас.
Розглядаючи образ Мойсея, ми можемо провести паралель між ним і генієм І. Франка. Все своє життя поет присвятив праці задля щастя свого народу. Багато років він вказував українцям шлях до боротьби. Саме тому він міг би повторити про себе самого слова, з якими Мойсей звертається до народу:
Я он весь вік свій, весь труд тобі дав
І незламнім завзяттю, –
Підеш ти у мандрівку століть
З мого духа печаттю.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)