Головним героєм свого твору Іван Франко робить народ, бо ніщо не в силі спинити переможний рух народу, який і є творцем історії. Обравши за основу біблійну легенду і, відповідно до свого задуму, змінивши її, І. Франко намалював в образі Мойсея вождя, що самовіддано служить людям, любить свій народ і присвячує себе боротьбі за його майбутнє. На шляху до високої мети йому перешкоджають дрібні людці Авірон і Датан, що вважають за мету не великий ідеал, а мізерну особисту користь, намагаючись демагогічно схилити до цього маси. “Лихими демонами громади”
В образах Датана і Авірона поет викриває зрадників революційного руху, реформістів і угодовців. Словами Мойсея він картає антинародну сутність їхніх демагогічних заяв, спрямованих в дні бунту на захист спокою як “найблаженнішого стану”. Мойсей відданий своєму народові, беззавітно любить і бореться за його визволення, але на хвилину він схибив у своїй вірі. Таким чином, поет показав, що вождь не може мати жодних сумнівів у справедливості обраного ним шляху.
У
Вождь має бути цільною людиною, бути завжди зі своїм народом, вірити в його сили. Та безмежна відданість своєму народові не зникає марно. Зневіра й хитання, роздуми і відчай Мойсея напередодні нового життя не можуть втримати його осторонь переможного руху, якого нікому не спинити, бо народ є творцем історії.
Саме тому народ і виступає головним героєм твору. Хоч Мойсей і залишив табір, народ, щоб продовжити шлях до свободи, обирає собі нового вождя і в невдовзі досягає обіцяної пророком землі. Смерть самотнього вигнанця – Мойсея – піднімає народ до нового походу на чолі з “князем конюхів” – Єгошуа – і продовження свого нелегкого шляху, бо щасливе майбутнє було вже близько.
Цю філософську думку І. Франко розвиває у всій поемі.