Філософський зміст поеми І. Франка “Мойсей”

Поема “Мойсей” – результат тривалої роботи І. Франка, його мистецьких і філософських шукань. Проблема співвідношення героя та маси, індивідуальності й колективної стихії часто вирішувалася в наукових розвідках поета. Поема присвячена українському народові, долею якого Франко все життя тривожився.

Про це йдеться в пролозі: “Твоїм будущим душу я тривожу”.

В основу поеми покладена біблійна легенда про пророка Мойсея. Він сорок років, переборюючи муки і страждання, вів єврейський народ до обітованої землі. Звернувшись до

біблійного сюжету, Франко надав йому метафоричного, притчево – алегоричного звучання.

У передмові до одного з видань поеми поет писав, що основною темою твору він зробив смерть Мойсея як пророка, невизнаного своїм народом. Хоча поема перегукується з біблійним сюжетом, у ній багато власних роздумів Франка. Твір спроектований у сучасність поета, та навіть глобальніше – у майбутнє людства загалом.

Глибинний сенс має філософська тема неминучості жертв в історичному поступі будь-якої нації. У “Мойсеї” образ біблійного пророка постав у новому освітленні, до того невідомому світовій літературі. У трактуванні

Франка – це постать велична й трагічна водночас. Прагнучи привести народ у “долину пречудну”, пророк віддає йому всі духовні й фізичні сили, але громада, переклавши на Мойсея весь тягар відповідальності, не вибачає йому своєї невлаштованості. Вона докоряє пророкові, погрожує розправою.

Натомість Мойсей не мовчить, сам Єгова говорить його устами. Сповненими справедливого обурення, закличними, але й водночас співчутливими, люблячими є промови Мойсея до свого народу. Це ніби думи-молитви, енергетично наповнені, емоційно сильні, насичені алегоричним змістом (зокрема, притча про царя дерев, що має в тексті й пояснення).

Мойсей все ще вірить і продовжує цей многотрудний путь, що йому освітлювала неопалима купина. Але тема сумніву – дуже важлива в поемі. Засліпленість власного народу, його небажання йти далі сіють у душі Мойсея зерно сумніву, невпевненості.

У цей критичний, переламний момент у пустелі пророкові з’являється Азазель. Власне, особиста зневіра у власні сили, власну правоту дають можливість Азазелю впевнити Мойсея у непотрібності шляху. Найцікавіше, що Азазель упевнює Мойсея в тому, що це його власне бажання вивести народ із Єгипту, а не заповідь Єгови. А оскільки Мойсей виявляється не спроможний довести євреїв до мети, то “найкраще увесь свій тягар Положити на Бога”. Тобто Бога, який існує лише в уяві, є видуманим.

Так Мойсей втратив віру в Єгову. Саме тому пророк має дійти лише до межі обіцяної Богом землі та померти, так і не ступивши на неї.

Філософське осягнення шляху до омріяної землі розкриває й уміло вплетений у канву твору “Міф про Оріона”. У “Мойсеї” міф значно трансформований порівняно з оригіналом, тому, здавалося б, таке незвичайне поєднання біблійного й міфічного матеріалів виглядає у Франковій інтерпретації цілком природно. У тексті подається тлумачення міфу, що також надає поемі філософського прочитання: “Сей Оріон – то людськість уся, Повна віри і сили, Що в страшному зусиллі спішить До незримої ціли”, а “Хлопчик – логіка фактів”.

Сорокалітні блукання єврейського народу пустелею, протиставлення юрби й пророка в “Мойсеї” набувають екзистенційних параметрів: це міркування і про сенс буття людини загалом, і про буття нації, і про духовність як найголовніший чинник нації. Тому невипадковими в поемі вбачаємо слова:

Хто здобуде всі скарби землі

І над все їх полюбить,

Той і сам стане їхнім рабом,

Скарби духу загубить.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Філософський зміст поеми І. Франка “Мойсей”