Замовляння (діалектне “заговори”, “заклинання”, “закликання “) – жанр словесного фольклору, усталені вислови, речитативні, переважно віршовані тиради, що супроводжують магічні дії, рухи їх виконавців – знахарів (від “знати”), відьом чи відьмаків (від давнього “відати” – знати), чарівників, ворожбитів, шептух, тощо і виражають їх бажання вплинути на природу, на людину і її стосунки з оточенням у відповідному напрямку (доброму або злому). Первісно основою 3. були обрядові, магічні дії, імітаційні рухи, можливо,
3. компонуються переважно за принципом асоціювання ідеї (поняття) паралельних рядів: причина і наслідок, предмет і його образ (назва, зображення, людина і її ім’я чи якась її річ). 3. відбивають язичницький світогляд, у них часто фігурують небесні світила, природні стихії, фантастичні місцевості, предмети, істоти тощо, але в добу християнства “в заговірні формули ввійшло дуже багато книжних християнських і апокрифічних елементів, цілі частини християнських і єретичних молитов і призивів, без яких теперішні заговори рідко коли
Основний зміст 3. складає звернення до якоїсь вищої сили, яка б дарувала щось бажане, перелік різних причин хвороби і частин тіла, через які вона ввійшла до недужого і через які з наказу знахаря повинна вийти. Хвороба трактується виключно як наслання злої демонічної сили, що її в імперативній формі вигонить чарівник (наказова форма – суттєва відмінність 3. від молитви): “Я тебе візиваю, я тебе вікликаю: розїйдиси, розтечиси, єк піна по воді, єк роса по траві, єк мла ділами, єк дух губами!” У 3. багата, розмаїта поетика, ритміка, поетичний синтаксис (анафора, риторичні звертання і запитання, різні види художнього паралелізму тощо). Вражають яскравістю образів і навіть ліризмом, особливо поетичні дівочі 3.:
Добрий день тобі, сонечко яснеє, Ти святе, ти ясне прекраснеє, Ти чисте, величне й поважне; Ти освіщаєш гори і долини і високії могили, Освіти мене, рабу Божу, перед усім миром:
Перед панами, перед царями, перед усім миром християнським добротою, красотою, любощами й милощами; Щоб не було ні любішоі, ні милішої Од раби Божої народженої, хрищеної (Марії). Як ти ясне, величне, прекрасне,
Щоб і я така була ясна, велична, прекрасна Перед усім миром християнським на віки віков, амінь.
Відгомін мовно-стильових особливостей, ритмомелодики 3., зокрема прокльонів і голосінь, виразно відчутний у каскадах інвектив Івана Вишенського, в антивоєнних новелах Марка Черемшини, творах М. Коцюбинського, О. довженка, творах-молитвах Катерини Мотрич. У добу християнства 3. мали особливий статус – “від нечистого”, їх творців і виконавців переслідували. Адже 3. виникли раніше від цієї релігії і, як відзначив О. Потебня, “стоять поза сферою богошанування”. Збирання і вивчення 3. ускладнювало ще й те, що професійні знахарі і ворожбити зберігали їх у таємниці. Перше зібрання 3. помістив у своєму корпусі П. Чубинський (“Труды этнографическо-статистическойэкспедиции… ” – СПб., 1872. – T. I, вып. І).
Незалежно від Чубинського перший окремий збірник 3. уклав і видав етнограф П. Єфименко (“Сборник малороссийских заклинаний”. – М., 1874, 212 зразків). Цінні добірки і відомості про 3. є в працях М. драгоманова “Малорусские народные предания и рассказы” (К., 1876), В. Антоновича “Чари на Україні” (переклав В. Гнатюк. – Львів, 1906), В. Шухевича “Гуцулыцина” (ч. Ш, Львів, 1902), Я. П. Новицького “Малорусские народные заговоры, заклинания, молитвы и рецепты, собранные в Екатеринославщине” (Екатеринослав, 1913).
Першу бібліографію 3. уклав М. Сумцов (“Заговоры”. – Харків, 1892).
(2 votes, average: 3.50 out of 5)