“Заговори зі мною, щоб я тебе побачив”

Сократ, як відомо, був не просто філософом, але ще і прекрасним фізіономістом, він вмів визначати суть людини з її голосу, а також судити про характер і ділові можливості співрозмовника по його вмінню грамотно будувати мову, показувати себе, представляти своє Я. Тому він і просив кожного, хто хотів з ним познайомитися: “Заговори зі мною…”! Сьогодні, з повною на те підставою можна сказати, що античні зустрічі та бесіди Сократа стали, свого роду, предтечею сучасних співбесід, які сповідують все те ж сократівське мірило: “Яка людина, така

і її мова”.

Саме тому, спілкуючись з людьми і відкриваючи рот, пам’ятайте про те, що будь-який відступ від норм літературної вимови сприймається співрозмовниками як ознака недостатньої культури або відсутності освіти. Адже бесіда – це контакт, в якому необхідно “себе показати”. До речі, не зайве при цьому згадати Льолика з кінокомедії Гайдая з його “Летять качки…

Летять качки… ” – і наш іронічний сміх, викликаний безграмотною промовою неосвіченого радянського гангстера, що здавався таким собі вельми недалеким фонвізинським “недоуком”.

Народна приказка – “Язик мій

– ворог мій” вже не одне століття застерігає нас від мовної нестриманості, помилок не тільки балакучого співрозмовника, але і того, хто не в ладах з фонетикою. Подумати тільки! – Тисячоліттями людина вчилася вимовляти звуки, безодню часу витратила на вивчення слів, але говорити грамотно вчиться досі.

Далеко не кожен може сьогодні сказати: “Язик мій – друг мій”. А в повсякденному житті нам не варто забувати, що спілкування, бесіда – це, насамперед, пізнання особистості, того самого образу “я”. І саме правильна вимова характеризує ступінь культури людини і її здатність “себе показати”.

Ось чому вміння мислити і чітко висловлювати свою думку античному філософу бачилися, що називається, на кінчику язика: “Заговори…”. Як же правий – на століття – філософ-стоїк, як же нам підчас важко сприймати мову людини, густо приправлену помилками. Це пов’язано з тим, що ми перестаємо розуміти сенс сказаного.

Наша увага перемикається на “неправильність” вимови. Кілька років тому був поставлений цікавий експеримент. Філологів, носіїв мови, попросили прослухати два записи, перший з яких містив прочитаний без єдиної фонетичної, але з деякими граматичними помилками німецький текст, а другий – ідеально складений граматично і лексично текст, спеціально прочитаний з помилками у вимові.

Німецькі фахівці не почули навмисно зроблених граматичних помилок у першому тексті, зате відзначили велику кількість подібних у другому. І мені несподівано подумалося: якщо слово з легкої руки поета Володимира Маяковського названо “полководцем людської сили”, то вимова слова – поняття стратегічне, яке має далекосяжні наслідки.

Культура мови – це наше володіння мовними нормами. Це – лакмусовий папірець, за допомогою якого можна вивіряти загальну культуру людини. Це – наш “соціальний” паспорт.

Саме від манери спілкування залежить те враження, яке ми справляємо на оточуючих. Наша мова здатна не тільки притягувати співрозмовників, але і відштовхувати їх. Повірте, авторитет мовця іноземною мовою з сильним акцентом знижується, навіть якщо той, хто слухає, не захоче в цьому зізнатися. Всі сили співрозмовника йдуть на розуміння окремих слів, зміст же сказаного при цьому практично повністю вислизає.

Красива, відповідне нормам вимова, навпаки, викликає повагу з боку співрозмовника і полегшує процес спілкування.

Мені б дуже хотілося, щоб ми все частіше чули в розмовах, бесідах і співбесідах музику українського слова, його неповторне і таку особливу вимову.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Заговори зі мною, щоб я тебе побачив”