“Геній християнства” Шатобріана

Першим масштабним виявом названого перелому став трактат “Геній християнства”, що з’явився 1802 р. Цей твір вийшов після його повернення на батьківщину у 1800 p., але він був задуманий і в основному написаний ще в Лондоні, в ньому відбилося не тільки згадуване навернення автора, а й рух ідей серед французької еміг-рації. На рубежі XІX ст., зокрема, там ширилися ідеї поновлення “єдності літератури з релігією”, що й прагнув реалізувати Шатобріан у “Генії християнства”.

Повернувшись на батьківщину з еміграції, Шатобріан знаходить

релігію і церкву в стані повного занепаду. Він відвідує абатство Сен-Дені, знамените в історії Франції, і бачить там таку картину: “Двері розчинені, вікна вибиті, дощ сіється в зеленуваті нефи, кудись зникли гробниці”. Запустіння Сен-Дені стає в його очах символом стану християнської релігії в пореволюційній Франції. З ентузіазмом новонаверненого береться він в “Генії християнства” за її реставрацію.

Своїми завданнями в обширному трактаті він ставить: розкриття “краси християнської релігії”, як звучить друга половина заголовку його твору; доведення її необхідності для людини як духовної особистості;

показ її заслуг перед культурою, її внеску в літературу й мистецтво. Трактату притаманна антивольте-рівська і загалом антипросвітницька спрямованість, хоч водночас у релігійності Шатобріана уловлюється близькість до “Сповіді віри савойського вікарія” Руссо. Вона досить далека від церковного догматизму, їй властива пантеїстична забарвленість, і невипадково в клерикальних колах “Геній християнства” був сприйнятий з настороженістю й піддавався критиці.

В “Генії християнства” Шатобріан виступає проти відомої тези Вольтера “віра вбиває розум”, протиставляючи їй тезу “розум одурюється безвір’ям”. У своїй боротьбі з вольтеріанством і апологією християнства він вдається до доказів із природи й історії, культури й мистецтва. В його очах краса й гармонія природи є переконливим доказом існування бога: “В усьому Бог: трави, долини й гірські кедри благовістують його, комахи гудуть йому хвалу, слони на світанку сурмлять йому вітання.”

Значне місце в трактаті посідає розкриття заслуг християнської релігії перед культурою і мистецтвом. Порівнюючи тут мистецтво античності й нового часу, “християнської ери”, Шатобріан віддає перевагу останньому, хоч у своїх естетико-літературних поглядах він зберігав вірність класичним художнім ідеалам. Але в плані культурно-історичному визначальним для нього було те, що “поганське” мистецтво античності зображало людину як частку природи, поетизувало чуттєву красу й пристрасті, тоді як християнство акцентує в людині духовну сутність і красу, поєднує поезію і мораль.

Поряд з тим під його впливом мистецтво трактує людину як істоту суперечливу, що поєднує в собі високе й нице, духовне й чуттєве, як осереддя конфлікту неба й землі, і розкриває в ній красу, незнану класичній давності.

До книги “Геній християнства” Шатобріан включив повісті “Атала” і “Рене”, які тоді ж вийшли й окремими виданнями. Обидві вони в новій редакції набули іншого змісту й мали ілюструвати певні ідеї, які Шатобріан розвивав у “Генії християнства”. Однак слід сказати, що в літературі й рецепції читачів ці повісті живуть окремим життям, поза контекстом цього трактату.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

“Геній християнства” Шатобріана