* Ні красою сестри своєї,
* Ні свіжістю її рум’яної.
* Не залучила б вона очей.
Характер Тетяни розкривається перед нами і як неповторна індивідуальність, і як тип російської дівчини, що живе в провінційній дворянській сім’ї. Ще з дитинства вона пристрастилася до романів, у яких бачила інше життя, більше багату подіями, більше цікаву. Вона вірила, що таке життя й такі люди не вигадані авторами, а існує насправді:
* Їй рано подобалися романи;
* Вони їй заміняли все;
* Вона влюблялася в обмани
* И Ричардсона й Руссо.
Пушкін,
Героїня мріяла про людину, що вніс би в її життя високий зміст. Саме таким і виявився Онєгін. Тетяна серцем відчула в ньому людини під стать собі, вона зуміла вгадати його добре серце.
Глибокі задатки натури Тетяни виявилися
На жаль, цей учинок не був оцінений Онєгіним. Пушкіна співчуває своїй героїні:
* Тетяна, мила Тетяна!
* З тобою тепер я сльози ллю;
* Ти в руки модного тирана
* Уж віддала долю свою. Але саме в цьому й полягає сильна сторона Тетяни: вона зуміла пережити безмовну любов, зрозуміла, що Онєгін її невартий. Образ Тетяни протягом усього роману показаний у розвитку.
Шлях від “дівчиська” до “величній і недбалій” світській жінцці Тетяна пройшла не без надламу. Якщо раніше вона діяла безоглядно, сміло, не боячись нічиїх суджень, то наприкінці роману вже обмірковує свої вчинки. Її сміливий крок назустріч любові вартий уваги й замилування (прихід до будинку Онєгіна, написання листа), ще більшої поваги заслуговує її здатність із достоїнством перенести удари долі. Наприкінці роману ми бачимо Тетяну вже “світською левицею”. Примітно, що вона усе ще любить Онєгіна. Їй важко тепер бачити любов і пристрасть у його очах. Але вона не може порушити свої моральні принципи.
Тетяна тепер замужня жінка, вона нізащо не зрадить свого чоловіка. Така сила духу, стійкість моральних принципів і захоплювала Пушкіна у своїй героїні. Великий подвиг Пушкіна, указував Бєлінський, що створив характер Онєгіна, “але чи не вище подвиг нашого поета в тім, що він перший поетично відтворив в особі Тетяни російську жінку”.
В останній главі роману Тетяна з’являється перед нами дамою столичного світського суспільства, але Пушкін все-таки виділяє її в загальній масі. Тетяна Ларіна змінилася зовні, але багато в чому залишилася колишньою:
* Вона була некваплива
* Не холодна, не балакуча,
* Без погляду нахабного для всіх
* Без домагань на успіх.
Жіночність, внутрішня доброта й краса все-таки залишаються в ній: “Без цих маленьких кривлянь, без, без наслідувальних витівок…Все тихо, просто було в ній”. Така “нова” Тетяна. Після багатьох лет розлуки Онєгін знову бачить Тетяну Ларіну.
Він уражений тими змінами, які відбулися в ній. Вона з несміливої дівчинки, безнадійно закоханій, перетворилася в байдужу княгиню. Перед нами виникає образ незлочинної богині “розкішної, царственої Неви”.
Минулі роки зробили Ларіну мудрей. Так, звичайно, вона любить Євгенія, але все-таки відкидає його:
* Я знаю, у вашім серці є
* И гордість і пряма честь.
* Я вас люблю (до чого лукавити?),
* Але я іншому віддана;
* И буду століття йому вірна.
Героїня й тут залишається щирої й не може змінити самої собі. Для неї слово “честь” не порожній звук, і тому вона не здатна переступити цей поріг.
Остання глава стає тією частиною роману, де підводять підсумки всьому, що було зроблено героями. Вона носить глибокий моральний характер. Остання глава змінила не тільки Тетяну Ларіну, але й самого Онєгіна. Тепер, випробувавши теперішню, палку любов, він уже не буде колишнім Євгенієм, “актором” і джигуном. Схильність самітності, тузі й незадоволеності життям приводить його до ще більшої трагедії.
Час загублений, Тетяна віддана іншому. Остання зустріч із Тетяною Ларіної ще раз показує “неспроможність” життя героя, його приреченість на вічну самітність. Що ж стосується героїні, то вона вміє цінувати те, що має, і в цьому її сила. Вона зберігає внутрішній моральний стрижень, а, отже, може бути щасливої
(1 votes, average: 5.00 out of 5)