Тетяна – улюблена героїня Пушкіна, його “милий ідеал” (“…я так люблю Тетяну милу мою”). В образі Тетяни Пушкін відбив всі ті риси російської дівчини, сукупність яких представляє для автора доконаний ідеал. Це ті особливі риси характеру, які роблять Тетяну істинно
Росіянці.
Формування цих рис у Тетяни відбувається на основі “переказів простонародної старовини”, вірувань, сказань. Помітний вплив на її характер робить захоплення любовними романами. Вони зіграли більшу роль у зародженні її любові.
Про це свідчить
В Онєгіні Тетяна бачить сполучення всіх тих якостей героя, про які вона читала в романах. Своєму почуттю вона віддається цілком і повністю. Про глибину почуттів Тетяни говорить її лист до Онєгіна.
У ньому Тетяна, діючи проти всіх правил пристойності, відкриває свою душу й повністю віддає себе “у руки” Онєгіна, покладаючись на його честь і шляхетність (“Але мені порукою ваша честь…”).
Глибина почуттів Тетяни особливо чітко проявляється в момент приїзду Онєгіна в маєток Ларіних після одержання
Недосвідчена дівчина могла б образитися, зненавидіти холодного Онєгіна, а трапилося всі навпаки, любов тільки ще сильніше зміцнилася, і Тетяна не втрачає надії.
Тетяна вірила преданьям // Простонародної старовини, // И снам, і картковим гаданьям, // И пророкуванням місяця. // Її тривожили прикмети; // Таємниче їй всі предмети // Проголошували що-небудь.
Тому, щоб довідатися свою подальшу долю, Тетяна прибігає до гадання. У підсумку їй сниться сон, що частково визначає подальший розвиток подій. Але потім, після смерті Ленского й від’їзду Онєгіна, Тетяна починає часто відвідувати будинок Онєгіна.
Там вона, вивчаючи обстановку, у якій жив Онєгін, коло його інтересів, доходить висновку, що Онєгін лише “поетична примара”.
Через якийсь час Тетяна відправляється в Москву, де тіточки возять її по балах і вечорам у пошуках гарного нареченого.
Обстановка московських віталень, що панує в них порядок вселяють Тетяні лише відраза й нудьгу.
Вихована в селі, душею вона прагне до природи,
…У Село, до бідних селян,
У відокремлений куточок,
Де ллється світлий струмочок…
Тетяна одержує в чоловіки багатого генерала й стає світською дамою. Такий і застає її Онєгін, що повернувся в Петербург через кілька років.
Історія любові Онєгіна до Тетяни здобуває дзеркальне відбиття історії
Любові Тетяни до нього. Ставши світською дамою, Тетяна поступово міняється, знаходить новий для себе вигляд, щоб не виділятися в суспільстві, у якому їй доводиться постійно перебувати. Вона зовні стає “равнодушною княгинею”, “неприступною богинею”.
Прочитавши лист Онєгіна з визнаннями в любові, Тетяна дає прямій і беззастережна відповідь:
Але я іншому віддана;
Я буду століття йому вірна.
У цих словах укладена вся сила характеру Тетяни, її сутність. Адже вона усе ще любить Онєгіна, може бути, навіть сильней, чим колись, але не може порушити обітницю, дана нею чоловікові перед Богом, не може поступитися моральними принципами.
Повною протилежністю Тетяні є її сестра Ольга. Її весела вдача, простота, безтурботний характер були, за словами самого автора, невід’ємною частиною образа героїні будь-якого роману того часу.
Пушкін, як щирий знавець жіночої душі, дає вустами Онєгіна Ользі невтішну характеристику:
Кругла, червона особою вона, // Як цей дурний місяць // На цьому дурному небокраї.
Про безтурботну вдачу Ольги свідчить її відношення до любові. Вона начебто й не зауважує всієї повноти й глибини почуттів Ленского, готового піти на все заради її. Саме через неї він стріляється на дуелі з Онєгіним і гине.
Дуель відбувається через легковажне й зневажливе відношення Ольги до Ленскому на балі. Вона веселиться й танцює з Онєгіним, не зауважуючи, яку біль заподіює Ленскому своїм поводженням. При їхньому останнім побаченні Ленский збентежений і розгублений тої “ніжною простотою” і наївністю, з якої з’являється перед ним Ольга:
…Подібна до вітряної надії, // Жвава, безтурботна, весела,
Ну точно та ж, як була.
В останні годинники життя Ленский поглинений думками про Ольгу. У душі він мріє про Ольгиной вірність і відданість, але сильно помиляється в почуттях Ольги. І насправді “не довго плакала вона”, дуже швидко образ людини, безмежно й самовіддано любили її, стерся з її пам’яті і його місце зайняв приїжджий молодий улан, з яким Ольга й зв’язала своє подальше життя.
Історія життя матері Ольги, і Тетяни Ларіних являє собою сумне оповідання про долю молодої дівчини зі світського суспільства. Її, не запитуючи згоди, видали заміж за помісного дворянина Дмитра Ларіна й відправили в село. Спочатку їй було досить складно звикати до обстановки сільського життя. Але згодом вона упокорилася й стала зразковою дамою з кола помісного дворянства. Її колишні захоплення й звички змінилися повсякденними заняттями й турботами по господарству:
Вона езжала по роботах, // Солила на зиму гриби, // Вела витрати, голила чола, // Ходила в лазню по суботах, // Служниць била осердясь…
А. С. Пушкін у романі “Євгеній Онєгін” створив целую галерею жіночих образів, кожний з яких є й типов і індивідуальним, втілюючи в собі якусь особливість характеру. Але найбільш доконаним серед всіх жіночих образів в “Євгенію Онєгіні” є образ Тетяни, у якому Пушкін відобразив всі риси істинно російської жінки.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)