“Характеристична риса генія Пушкіна, писав про поета И. И. Пущин, –
Разнообрапие. Не було майже явища в природі, події в повсякденної
Громадського життя, які б пройшли мимо його, не викликавши чудових і
Виняткових звуків його музи: п тому простір і воля, для всякого
Людини безцінні, для нього були. поверх того, могущественнейшими
Натхненниками”. IJ Уперше ця “характеристична риса” взяла гору в
Творчості Пушкіна на початку 1820-х рр. Порівняно вузьке коло як
Ліцейських, так і петербурзьких вражень змінився для
Ошеломляюще безкрайніми просторами.
Час південного посилання Пушкіна збіглося з рядом історичних подій, які
На першому етапі вселяли надію на досяжність ідеалів волі й
Вільності. Героїка сучасної історії одержала відбиття в лірику Пушкіна
1820-х рр. (“Эллеферия, перед тобою”, ” Війна “, “Кинджал”). Природним було
И прагнення Пушкіна звернутися до героїчних тем російської історії, що
Визначило задуми поем “Мстислав” і “Вадим”, – останній із цих задумів
Придбав і драматургічну форму.
Для осмислення еволюції творчого методу Пушкіна на початку
Принципове значення мають його щирі спроби додержуватися завітів
Декабристської критики, що не увінчалися, однак, успіхом. 1 березня 1822 р.
Пушкін переписав набіло тільки що закінчену “Пісню про віщого Олега”.
Ще наприкінці липня 1821 р. Пушкін у чорновому зошиті накидав наступний
План: “Олег – у Візантію – Ігор і Ольга – похід” . Портрети Олега й Ігоря
Зображені у верхній частині того ж аркуша й почасти перекривають початок
Якогось листа французькою мовою.
Декабристська критика досить стримано оцінила “Пісня про віщого Олега”,
Засуджуючи в ній відхід Пушкіна від оспівування героїки минулого. Тим часом
Волелюбний пафос пушкінської балади безсумнівний, хоча й полягає не в
Описі подвигів легендарного князя, а в прославлянні “правдивого й
Вільної віщої мови” поезії, не підвладного суду соврсменников.
Пушкін одним з перших у Росії
Предощутил трагічний поворот російської історії, не було нічого
Дивного. Декабристського повстання з його результатом, кінцевий той час ніхто
Не міг угадати, але “перший декабрист”, В. Ф. Раєвський, уже з’явився.
Втім, чи не був “першим декабристом” сам Пушкін, ще за три роки до
Повстання засланий за волелюбні вірші, які із захватом
Сприймалися в широких колах дворянської інтелігенції, у чому, здавалося
Би. можна було бачити стан торжества “духу часу”? Однак історія
Показала, що миром правлять не думки, а влади. У Творчості Пушкіна
Романтичного періоду визріло переконання, що у світі діють об’єктивні
Закони, похитнути які людина не має сил, як би не були відважні й
Прекрасні його помисли. Це визначило трагічну тональність пушкінської
Музи.
Автографи поеми “Бахчисарайський фонтан” розкидані по декількох робітниках
Зошитам Пушкіна й дійшли до нас у малій своїй частині. Вони наочно
Свідчать про те, що задум, що вилився в поему, визрівав на
Протязі декількох років і, цілком ймовірно, перетерплював за цей час
Істотні зміни.
Творча Історія поеми обстежена Г. О. Винокуром, що готовив текст для
Академічного видання, і викладена їм у спеціальній статті. Його спостереження
Над рукописами поеми в основному точні, якщо не вважати переконаності
Дослідника в тім, що вже “протягом літніх місяців 1822 р. виник
Черновій остів поеми. (…) Імовірно, тільки заключна частина
Залишалася “неопрацьованої “
Чорнові записи Пушкіна 1822 р. свідчать, як наполегливо він
Намагався відскіпатися від байроновского “диктату” у поемі, повною мірою
Обнаружились в “Кавказькому бранці”. Пушкіна готовий був навіть вернутися
ДО “архаїчного” формам поэмного оповідання, почасти вже перебореним в
“Руслані й Людмилі”, знову приймаючись за “Бову”. Найбільше в 1822 р.
Просунувся задум поеми про раз-бойниках, у сюжеті якої почасти
Використовувалася народна Драма “Човен”. Згодом Пушкін писав, що він
Спалив цю поему. Від її залишився один епізод, “Вратья розбійники”. де,
Грунтуючись на реальній події, вона цілком самостійно розвив тему,
Лише злегка намічену в байроновском “Корсарі”, в описі острова
Піратів