Безсмертя “Ревізора”- у відблиску пушкінського генія

Для того щоб не тільки час від часу, коли цього вимагають обставини, перечитувати “Ревізора”, але й щиро полюбити цю п’єсу, необхідно якнайглибше зрозуміти, якого враження домагався Гоголь від своєї комедії, про що мріяв він, віддаючи читачам і глядачам улюблений свій утвір. І перше, про що мріяв Гоголь, чого домагався він своїм “Ревізором”,- веселого, оглушливого, “світлого”, “захопленого”, як писав він сам, сміху, сміху в залах для глядачів, де йде його комедія, сміху її читачів. Загальновідомо найбільше значення, що надавав

Гоголь Сміху, називаючи його головною позитивною особою своєї комедії, уважаючи, що винний перед ним як зв’язаний заєць. Ще в Ніжинській гімназії Гоголь смішив своїх маленьких однолітків умінням передражнити чиї-нибудь безглузді звички або зарозумілу міну, умінням помітити й миттєво представити комічні риси характеру. Комічний актор зрів у юному Гоголеві – дарунок, що звернувся в геній комічного письменника

Сміх був головною зброєю Гоголя в боротьбі з пороками суспільства; пізнати смішне в “Ревізорі” – це й значить пізнати виховні завдання добутку, висловлені тут комедийно, а не іншим яким-небудь

образом. Часом поняття “викривальна” комедія зводиться й при постановці її на сцені й при її літературознавчому аналізі в поняття не смішної “серйозної” комедії, покликаної жахати демонстрацією пороків, жахати, але не смішити

Однак восприемники “Ревізора” – Пушкін і Бєлінський, щирі хресні батьки комедії,- сміялися, уперше слухаючи її в читанні автора, сміялися щораз, коли знову й знову зіштовхувалися з текстом “Ревізора”. Існує запис про те, що Пушкін буквально “качався від сміху”, слухаючи, як Гоголь читав “Ревізора”, тобто бажання автора, саме так, а не що інакше читали п’єсу, повністю збіглося з емоціями ідеального слухача – Пушкіна. Варто звернути увагу, що Пушкін постійно говорить про сміх, згадуючи Гоголя, це найважливіше для нього якість нового таланта, невіддільне від соціальної сатири, “Зараз прочитав “Вечора біля Диканьки”,- писав Пушкін.- Вони здивували мене. От теперішня веселість, щира, невимушена: Складачі помирали зі сміху, набираючи його книгу. Мольер і Фильдинг, імовірно, були б раді розсмішити своїх складачів. Поздоровляю публіку з істинно веселою книгою”. “Учора Гоголь читав мені казку,- записує Пушкін у щоденнику.- “Як Іван Іванович посварився з Іваном Тимофійовичем,- дуже оригінально й дуже смішно”.

Або в іншому місці: “Усе зраділи цьому живому опису плем’я співаючого й танцюючого: цієї веселості, простодушної й разом лукавої. Як здивувалися ми російській книзі, що змушувала нас сміятися, ми, не смеявшиеся із часів Фонвізіна”.

Про комічному одушевлении Гоголя серед перших прикмет висхідної літературної зірки написав Бєлінський у своїй статті “Про росіянці повісті й повістях Гоголя”.

Природно, не один сміх, не одну веселість бачили Пушкін і Бєлінський у творах Гоголя. Кожний з них по-своєму вніс свою лепту у формування неповторної специфіки гоголівського гумору, колективно названого ними “сміхом крізь сльози”. Тут не треба навіть і з’ясовувати, хто перший сказав ці слова – Бєлінський, Пушкін або сам Гоголь. По ступені своєї участі в створенні цієї формули всі вони її автори, неї творці

Пушкін доповнив слово “веселість” словом “сльози”, коли слухав, як читав Гоголь “Мертві душі”, слухав, слухав, а потім зненацька раптом сказав: “Боже, як смутна наша Росія!” Бєлінський дописав свою формулу “комічного одушевления” другою її половиною – ” перемагаєтьсязавжди глибоким почуттям смутку й зневіри”.

Отже, “сміх крізь сльози”, але саме сміх. Спочатку сміх – сміх як изначалие задуму, основа таланта, принцип світовідчування, кут, під яким бачиться життя, спосіб подачі матеріалу дійсності

Навіть сам зовнішній вигляд письменника часів “Ревізора” – дивно радісний, веселий, усмішливий. “Зовнішній вид Гоголя був тоді зовсім інший,- пише С. Т. Аксаков, згадуючи про Гоголя “Ревізора”.- Чуб на голові, гладко підстрижені височки, виголені вуси й підборіддя, більші, міцно накрохмалені комірці надавали зовсім іншу фізіономію його особі. Нам здалося, що в ньому було щось хохлацкое й шахраювате”.

Зберігся портрет Гоголя кисті А. Г. Венецианова приблизно цього ж часу, що дуже точно збігає зі словесним описом зовнішності Миколи Васильовича Аксаковим


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Безсмертя “Ревізора”- у відблиску пушкінського генія