“Вільна Україна” – політичний, літературно-науковий часопис, виходив 1906 (всього 6 чисел, перше та останнє – здвоєні) у Петербурзі. Видавець – А. Шабленко, редакційна колегія – М. Порш, С. Петлюра, П. Понятенко. Журнал намагався дотримуватися модної на ті часи соціалістичної орієнтації. На сторінках “В.
У.” друкувалися Леся Українка (“Одне слово”, “Напис в руїні”), В. Винниченко (“На пристані”, “Раб краси”), а також А. Шабленко, Т. Романенко, А. Бобенко та ін. Вільний вірш – вірш, який, на відміну від канонічних
Так, приміром, В. в. застосовував Г. Чупринка, вживаючи хорей: Дзвоне, дзвоне, тихо дзвоне Вільний, мрійний, тихий дзвін, В світлі, в вітрі, в небі тоне, Спів розносе І голосе. Хто се, хто се Дзвони носе. Хто се він? В, в, приваблює невимушеною, природною синтаксичною будовою.
Водночас, оскільки довжина кожного рядка заздалегідь не встановлена, то фраза досить містко вкладається в цей рядок і визначає його обсяг, урізноманітнюючи та динамізуючи ритмо-інтонаційний колорит поетичного мовлення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)