ЧУРАЙ МАРУСЯ

ЧУРАЙ МАРУСЯ (Марія Гордіївна Чурай, Чураївна; ймовірно, народилася 1625 р. у Полтаві) – народна поетеса і співачка.

Біографічні відомості про її життя і творчість не мають документальних підтверджень, а збереглися в усних переказах, зафіксованих у першій половині XIX ст. й інтерпретованих у ряді художніх творів різних жанрів. З тих переказів відомо, що Маруся була дочкою козака Гордія Чурая, полоненого 1637 р. в битві під Кумейками і страченого у Варшаві. Дівчина мала поетичний і музичний талант, сама складала пісні й виконувала їх. Фольклор

доніс і її портрет: невеличка на зріст, худорлява, струнка, з привітним виразом ласкавого смуглявого личка, на якому проступав рум’янець, з карими очима під густими бровами й довгими віями; волосся у неї було чорне, як смола, заплетене у густу косу до колін; чоло круте, трохи випукле й дугоподібний з горбинкою ніс. Дівчину полюбив козак Іскра, та вона кохала іншого – Гриця Бобренка, котрий під впливом матері одружився з дівчиною із заможної сім’ї, чим завдав Марусі страждань, які та виливала в піснях.

Невдала спроба накласти на себе руки (її порятував Іскра) змінилася бажанням помститися Грицю: вона його отруїла

й постала перед судом, який виніс смертний вирок. Від смерті її знову врятовує Іскра, який привіз від Б. Хмельницького універсал про помилування. Після цього Маруся захворіла й померла 1653 р. За іншими переказами, пішла в монастир.

Події цього насиченого драматизмом короткого життя знайшли відображення в піснях, які приписують Чураївні. Найвідоміші серед них – “Грицю, Грицю, до роботи”, “Засвіт встали козаченьки”, “Віють вітри, віють буйні”, “Сидить голуб на березі”, “На городі верба рясна”, “Чого ж вода каламутна”, “В кінці греблі шумлять верби”, “Летить галка через балку”, “Ой не ходи, Грицю” та ін., більш як 20 пісень. За тематикою, поетикою, музичними властивостями вони близькі до народних, тому швидко стали популярними, як і ім’я Марусі Чурай. Її образ привернув увагу письменників. У XIX ст. про неї складали балади (“Чарівниця” Л. Боровиковського, “Розмай” С. Руданського), писали драматичні твори (оперета В. Александрова, драма М. Старицького “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, драма “Маруся Чурай, українська піснетворка” Г. Бораковського, драматична поема “Чураївна” В. Самійленка), є історична повість “Маруся – малоросійська Сапфо” О. Шаховського, біографічний нарис “Маруся Чурай, малоросійська співачка” О. Шкляревського. Її ім’я згадується і в довідковій літературі. У XX ст. за мотивами пісень Чураївни написали твори О. Кобилянська, І. Сенченко, І. Микитенко, С. Васильченко, Л. Забашта, І. Хоменко, Ліна Костенко.

Сюжет і мелодія пісні “Ой не ходи, Грицю” набули світової популярності і стали відомими у Росії, Польщі, Чехії, Словенії, Угорщині, Німеччині, Франції, Англії, Канаді, США.

Літ.: Шаховский А. А. Маруся – малороссийская Сапфо // Сто русских литераторов. СПб., 1839. Т. 1; Шкляревский А. Маруся Чурай, малороссийская певунья // Пчела. 1877. № 45; Бораковський Г. Збірник драматичних творів. Л., 1888.

Т. 1; Дівчина з легенди: Маруся Чурай. К., 1967; Костенко Ліна. Маруся Чурай: Роман у віршах. К., 1979; Нудьга Григорій.

Слово і пісня. К., 1985.

П. Білоус


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

ЧУРАЙ МАРУСЯ