Маргарита з’являється в романі Булгакова несподівано, немов гроза весною. Про свою першу зустріч Майстер згадує такими словами:
“Вона несла в руках бридкі, тривожні жовті квіти. Біс його знає, як їх називають, але вони перші чомусь з’являються в Москві. Квіти дуже чітко виглядали на чорному її весняному пальті. Вона несла жовті квіти!
Недобрий колір. Тверською йшли тисячі людей, але побачила вона лише мене одного і подивилася не те що бентежно, а якось навіть болісно. І мене вразила не так її врода, як надзвичайна, ніким не бачена
З цієї миті вже неможливо залишатися стороннім спостерігачем, образ Маргарити настільки захоплює, настільки зачаровує, що затамувавши подих хочеться не втратити її із виду. Так само і Майстер не зміг пройти мимо і пішов слідом за Маргаритою. Він не знав, як завести з нею розмову, що їй сказати, як зробити так, щоб вона залишилась поряд з ним, не зникла назавжди.
Але вона першою почала говорити і спитала, чи подобаються йому жовті квіти. На що він відповів, що не подобаються. Але незважаючи на це, саме жовті квіти, як вогник, як маячок, помогли звернути увагу друг на друга. Зустрілися дві самотності,
Невдовзі вона стала моєю таємною дружиною. Вона приходила щоденно, я чекав на неї з самого ранку – сідав до вікна і слухав, чи не стукне хвіртка… Ми знали, що це доля зіштовхнула нас на розі Тверської та того провулка і що створені ми одне для одного навіки…”
Вона стала для Майстра не тільки його коханням, втіхою його самотнього серця, вона стала для нього найвірнішою Музою. Кожну вільну хвилину вона допомагала йому в роботі над романом: перечитувала вже написане, підганяла з написанням нових сторінок, передрікала коханому славу. Це вона назвала його Майстром і пошила йому шапочку. Коли Майстер закінчив роман і його розкритикували на сторінках газет, він був у відчаї, і тільки кохана підтримувала і вірила у його талант. Адже цей роман був і її радістю і болем. І коли Майстер кинув рукопис у вогонь, вона не замислюючись кинулась витягати його з вогню голими руками.
Віддавши свою душу роману Майстер після невдачі втрачає частку своєї душі, він починає божеволіти. “Я зненавидів цей роман, і я боюся. Я хворий. Мені страшно…” – казав Майстер.
Вона відповіла: “Боже, який ти хворий. Але я порятую тебе, порятую…”
Вранці не заставши Майстра дома, Маргарита віддає усі сили на те, щоб врятувати кохану людину і їхнє кохання. Вона стала для нього найвірнішою подругою, яку подарувало йому провидіння, їх союз був з’єднаний на небесах і ні що не могло їх розлучити. Заради коханого Маргарита готова пройти усі випробування.
З честю витримує у ролі королеви на балу у сатани. Усі думки, усі пориви тільки для свого коханого, навіть у Воланда вона нічого для себе не просить, тільки повернути їй Майстра. І Майстру, який був дуже хворим і розбитим необхідна була тільки Маргарита і ще спокій.
Дуже глибокою у романі є така думка: рукописи не горять. Адже рукопис Майстра, яку він кинув у вогонь, прочитав Ієшуа і послав свого вірного Левія до Воланда з проханням забрати закоханих до себе та подарувати їм довгоочікуваний спокій.
“Слухай безгоміння, – говорила Маргарита Майстрові, і пісок шурхотів під її босими ногами, – слухай і втішайся тим, чого тобі не давали в житті, – тишею. Дивись, он попереду твій вічний дім… Я вже бачу венеційське вікно і завитий виноград, він піднісся до самого даху.
Ось твій дім, твій вічний дім”.
Таке кохання, яке було у Майстра та Маргарити, не може залишити нікого байдужим. Вони заслуговують навіть уваги небес, бо вони дихають, живуть, страждають тільки заради другого. Роман “Майстер і Маргарита” – це прекрасна, глибинна історія кохання у світовій літературі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)