Кохання, милосердя, прощення, творчість – це загальнолюдські поняття, які являються складниками моральності будь-якої людини, будь-якої світової релігії. На цих принципах і базується твір Михайла Булгакова “Майстер та Маргарита”. Цей роман є в деякій мірі автобіографічним, побутує думка, що Майстер – двійник самого письменника. Двійник, але не копія. Кохання між Майстром та Маргаритою взаємне, що ж могло стати на заваді цього світлого почуття.
Виявляється, що справа не лише в почутті, а ще й в творчості Майстра. Його письменницький
Навколишній світ проти цього чистого кохання, а тому з’являється образ самого Воланда, який приносить випробовування на шляху героїв. Любов між закоханими стає залежною від книги, але в той же час, це кохання надає життя і самому роману, який пише Майстер. Наступає вирішальний момент, коли Майстру потрібно віддати свій твір на поталу критикам. Він розуміє, що саме зараз і саме в
Роман не був підтриманий, але Майстер відчуває, що критики говорять не те, що думають, а те, що від них вимагає час. Це проблема не лише критиків, а й усього суспільства. Майстер втратив віру, ця відмова його зламала. Маргарита відчуває, що коханий розгублений і сповнений страху, але він не розповідає їй про істинні причини.
Жінка, сповнена почуттям до Майстра, йде на угоду із Воландом.
Майстер знищує свій рукопис, але він ще не розуміє, що “рукописи не горять”. Вони являються людською правдою, правдою, яку ніхто не хоче сприймати і знати, але вона існує, вона незнищенна. Майстер навіки пов’язаний зі своїм творінням.
Знищується книга і зникає кохання між Майстром і Маргаритою. Воланд повертає героїні рукопис – повертається і Майстер. Все взаємопов’язано.
Булгаков своїм твором намагався донести нам, що земне кохання – це кохання небесне, що змінюється час, зовнішність, але справжня любов залишається в серці назавжди. Вона незмінна в усі часи, які нам випало пережити. Так було колись, так відбувається і сьогодні.