Трагізм долі митця в романі Михайла Булгакова “Майстер і Маргарита”

М. Булгаков в романі “Майстер і Маргарита” утверджує цінності творчості і кохання та їхньої рятівної сили в долях Майстра і Маргарити.

Образові Майстра віддана найдорожча Булгакову ідея безсмертя справжнього мистецтва. Персонаж Майстра міс­тить чимало автобіографічних елементів, у цьому образі відбилися риси гетевського Фауста, письменника М. Гого­ля. Головним є те, що булгаківський Майстер змальований як узагальнений образ митця. Ідея істинності мистецтва Майстра розкривається через систему протиставлень цьо­го героя офіційному

літературному світу. І тема роману, за який узявся Майстер, і напрямок її розробки, діаметраль­но протилежний виховному курсу, що його провадила то­талітарна влада, і його дивовижна, незнайома ідеологічним догмам і приписам духовна свобода – все це суперечить офіційному еталону радянського письменника. Майстер від­верто виражає почуття відрази до примітивної та бездар­ної літературної продукції, що її видають співці радвлади.

А після подання рукопису роману на суд арбітрів радянсь­кого красного письменства він стає відкритим об’єктом для нищівної критики колег по літературному цеху. Вирізняє Майстра

з-поміж юрби берліозів та рюхіних і його пись­менницький “непрофесіоналізм”. Адже за фахом і родом за­нять він був істориком, внутрішня потреба написати роман виникла у нього так само спонтанно, як зародилася любов між ним і Маргаритою).

Найпершим доказом істинності мистецтва Майстра є те, що написаний ним роман достеменно відтворював єршалаїмські події. Незаперечна достовірність цього “п’ятого Єван­гелія”, написаного Майстром через багато століть після роз­прави над Христом і на тлі розквіту войовничого атеїзму у СРСР” підкреслюється розповіддю свідка цих подій Воланда та сновидінням Івана, котре подається як органічне продовження цієї розповіді.

Тема істинності роману про єршалаїмську трагедію створює простір для численних паралелей між Майстром і Ієшуа. Так само, як Ієшуа, Майстер є носієм вічної істини, так само він через служіння цій істині вступає в конфлікт із владою і проходить свій хресний шлях. Однак, на відміну від Ієшуа, Майстрові бракує духовних сил витримати важкі випробування і в цьому є трагізм його долі. Морально зла­мавшись під натиском зовнішнього світу, він кидає руко­пис у вогонь – тобто зрікається і свого мистецького дару, і своєї мистецької місії. Тим часом відмова від мистецтва означає для героя відмову від життя: він знаходить приту­лок у психіатричній лікарні та заспокоюється вірою у власне божевілля.

Таким чином він відмовляється від боротьби, від любові, від самого себе. Ось чому після смерті Майстра його душа, що зазнала трагічного зриву, потрапляє не до “царс­тва світла”, а до царства “спокою”: “Він,- говорить вісник Божественної волі Левій,- не заслужив світла, він заслужив спокій”. Довгожданий, омріяний героєм спокій був водночас і знаком нагороди за його прижиттєві муки, і знаком про­щення його людської слабкості.

У романі стверджується думка про фатальну прире­ченість носіїв вічних цінностей (істинної любові, істинного мистецтва, істинної моральності) у тоталітарному суспіль­стві, а звідси й тема трагічності долі справжнього митця.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Трагізм долі митця в романі Михайла Булгакова “Майстер і Маргарита”