Поезія починається спокійним філософським міркуванням про те, що являє собою воля, яка її цінність:
“Что то за вольность? Добро в ней какое? Іны говорят, будто золотое. Ах, не златое, если сравнить злато, Против вольности еще оно блато”.
Дуже показовим є прославлення в цьому вірші Богдана Хмельницького як “батька вольності”, як вірного сина українського народу. Поет закінчує твір словами:
“О, когда б же мні в дурні не пошитись, Дабы волности не могл как лишитись. Будь славен вовек, о муже избаранне, Волносты отче, герою Богдане!”
Таким
Перебування у селі Ковраї (1755-1759) було важливим етапом у розвитку світогляду Г. Сковороди, у формуванні його естетичного ідеалу. Ковалинський пише, що він тоді повністю “предался любомудрію, то есть исканію истины”.
Ось чому цілком природним були побоювання мандрівного філософа, вихідця із селян, “вольности… лишитись”.
Ще живими були в пам’яті народній тяжкі бої за визволення від соціального і національного гноблення польською шляхтою, а вже трудовому селянству царат накинув на шию нове ярмо, ще важче, позбавляючи завойованої вольності. Наказавши зруйнувати Запорозьку Січ, Катерина ІІ розпорядилася навіть саме “наименованіе Сечи и запорожских казаков отдать на вечное забвеніе”. Так віддячила порфіроносна вовчиця українському козацтву за героїзм, виявлений ним у російсько-турецькій війні, яка закінчилася за рік перед тим.
Це, можливо, було однією з причин, що спонукала поета до написання вірша “De libertate”.