11 клас
ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
МИХАЙЛО БУЛГАКОВ
Фантастичні образи у романі М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита”
Михайло Булгаков – письменник із незвичайною долею: основна частина його літературної спадщини стала відома світу тільки через чверть століття після його смерті. При цьому останній його роман – “Майстер і Маргарита” – приніс автору світову славу.
На мій погляд, своєрідність роману “Майстер і Маргарита” полягає в тому, що він вимагає від читача виходу за межі повсякденних естетичних
Диявол був нерідким гостем на сторінках літератури двадцятих років, його відразу “упізнавали” читачі. Зовнішня подібність із Мефістофелем була підкреслена й ім’ям “Воланд”, що зустрічається в “Фаусті” як одне з імен диявола. Через десятиліття, під час авторських читань, реакція була вже зовсім іншою. Змінився літературний і суспільний фон: поглибилась й ускладнилась роль Воланда в завершеному романі, який ставав, як
Слухачами володіла величезна напруга, бажання зрозуміти, “що б це значило”. Необхідно зауважити, що Булгаков у своєму романі досить точно описав невпізнанність Воланда усіма, крім Майстра і Маргарити. Ніби завбачуючи реакцію читача, автор устами Майстра розповів, що той пробував читати свій роман “декому, але його і половини не розуміють”.
Перші слухачі роману – сучасники автора – були надмірно зосереджені на розгадуванні Воланда, налякані мимовільними асоціаціями, до яких вела їх всемогутність героя в покаранні одних і заохоченні інших персонажів роману. Для мене ж “сатанізм” Воланда очевидний так само, як і божественність Ієшуа. Адже з цього випливає, що Воланд – герой негативний.
Можливо, моя думка помилкова, але я вважаю, що це не так. Людина зобов’язана знати свої вади, пізнати самого себе, побачити в собі негативне. Повинна сказати, що, судячи із власного досвіду, це дуже важко, тому що зло здатне сховатися в найпотаємніших кутках підсвідомості, просто зникнути, ледь показавшись, і навіть прийняти видимість добра. І в цьому випадку зустріч з Воландом необхідна. Він “виверне” душу і “вийме” із неї назовні усе те, про що не підозрюєш сам. Так, це не завжди приємно, скоріше, завжди неприємно.
Це може довести людину до відчаю і навіть лишити розуму, але це необхідно кожному з нас.
Створюючи фігуру Воланда, Булгаков спирався на величезну літературну традицію, що змінила середньовічні уявлення про диявола і злих демонів, інакше сформувавши, як писав В. М. Жирмунський, “загадковий і складний, опоетизований і фантастичний світ надприродних істот… безсмертних, але відкритих пристрастям і стражданням, а головне – непідвладних однозначній оцінці з погляду традиційних критеріїв добра і зла. Ці істоти виявляються таємничо пов’язаними з людиною: вона Може вступати з ними в спілкування і навіть підкоряти своїй волі, хоча б на час”. Автор роману спирався на прадавні книги, які розкривають сутність добра і зла – Старий Заповіт, Талмуд, на багато інших, далеко не в повному обсязі нам ще відомих. Там він знайшов, очевидно, і таку функцію Воланда, яка дивує сьогоднішнього навіть досвідченого читача: чому саме Воланд виконує волю Ієшуа щодо долі Майстра? Адже в Старому Заповіті Сатана ще не ворог Бога і людей, яку Новому Заповіті, а земний адміністратор божественного правосуддя, щось на зразок судового виконавця.
Дослідження показують, що тут, як і в давньосхідній книжності, місце Сатани визначається нерідко як місце управителя світу, тобто речей земних і тимчасових, на противагу тому, хто відає вічним і духовним.
Отже, підбиваючи підсумки, хочу зауважити, що Воланд – фантастичний персонаж. Але коли нам необхідна зустріч із ним, ми завжди знайдемо його в собі. І він завжди підкаже, за яку справу, вчинену нами, ми зобов’язані відповідати, щоб це зло не росло, не множилося, не перетворилося в глобальну катастрофу.