Відомо, що в критичні хвилини народ титанічним зусиллям волі здобувається на самозахист і народжує оборонця честі, гідності та взагалі майбутнього. Так було з Шевченком і дещо – з І. Франком, який далі, після Великого Кобзаря, прокладав шлях до майбутнього свого народу, хоча його прагнення не були належно оцінені сучасниками.
Підсумком його глибинних роздумів над проблемою пророка й народу, тривожних переживань поета за долю народу, його громадсько-політичний і духовний поступ стала поема “Мойсей” – вершинне за силою думки й
Поема була написана 1905 року, коли автор уже мав великий життєвий досвід. Послуговуючись біблійним сюжетом про пророка єврейського народу Мойсея, який сорок років веде свій народ крізь пустелю до обітованої землі, до щастя, І. Франко надає біблійним сценам метафоричного, притчево-алегоричного звучання. У його трактуванні Мойсей – постать велична й трагічна, народ же ставить до нього неабиякі вимоги, переклавши на нього всю відповідальність. Не задовольняючись словами про “обіцяний край”,
Він знаходить у собі сили пробачити тим, хто його проганяє, зневажає.
Особливим ліризмом і драматизмом пройняті розділи про внутрішні тривоги Мойсея після вигнання його з табору. Не зумівши власними зусиллями втамувати біль, знайти розраду, він виходить на розмову з Богом. Проте молитва не рятує пророка, не допомагає.
Спровокований Азазелем, Мойсей піддається, хай і на короткий час, зневірі, за що й покараний богом Єговою, бо той, хто сумнівається, не може бути духовним провідником народу.
Мойсей помирає, а сутність його трагізму в тому, зо він помирає в переддень щасливого майбутнього народу: сорок років долав він тяжкий шлях і, дійшовши до омріяної землі, побачивши її, він так і не ступив на неї, померши біля брами сподіваного раю. Така була його доля…
Зображуючи трагізм самопожертовного подвигу, І. Франко не говорить про трагічність творчих зусиль духовного наставника, пророка, адже ж його смерть пробудила в народі небачені сили, сколихнула його до боротьби за свободу. Слово пророка дало сходи: він породив і відродив іншого героя – народ. А висновок поеми такий: народ великий, якщо він народжує пророків; без вождя, без духовного провідника неможливий поступ народу до висот свободи й цивілізації.
Підтвердження цьому – життєвий і творчий подвиг самого поета, нащадки якого пішли “у мандрівку століть із його духа печаттю”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)