Один із видатних філософів колись сказав, що “найзначніші твори мистецтва завжди були витворами доби занепаду, коли поступово нагромаджуваний досвід до решти оголював творчі нерви”. Цей вислів якнайточніше характеризує творчість видатного українського письменника та поета І. Франка, бо його твори наскрізь пройняті філософськими думками про долю людства та окремих людей, про моральні цінності та духовність, про велику повагу до кожного людського життя. Поезія І. Франка на перехресті століть вже не історія суспільства, а скоріше історія
Поема І. франка “Мойсей” стала справжнім духовним заповітом поета своїм співвітчизникам, але поряд с цим
Відтворюючи в поемі ці події, І. Франко талановито висвітив одвічну трагедію нерозуміння та неприйняття народом свого вождя у той час, коли суспільству не загрожує небезпека. А серце пророка рвалось від моторошного жалю, караючого грому проклять и невимовної та величезної лобові до своєї рідної землі. “О Ізраїлю!
Якби ти знав, Чого в серці повно! Якби знав, як люблю я тебе! Як люблю невимовно!
Ти мій рід, ти дитина моя, Ти вся честь моя й слава…” Так само й серце українського поета І. Франка боліло за свій пригнічений народ, який неспроможний об’єднатися в одну караючу силу, та знайшовши свого пророка, завоювати свою свободу та незалежність.
Суть поеми полягає в тому, що треба вірити в те, що справа пророка з його смертю не вмирає, вона залишається в серцях людей, та пробуджує ті великі сили, які дрімали в народі і дочікувались найбільш підходящого моменту. Але, втративши свого духовного вождя, народ розуміє, наскільки багато він загубив. По духу поеми видно, що І. Франко вірить у той час, коли з’явиться новий пророк і поведе співвітчизників на пошуки своєї Землі Обітованої, яка принесе українцям лише щастя, заможність та незалежність.
Саме тому поему І. Франка з впевненістю можна назвати духовним заповітом своєму народові та його майбутнім поколінням: “Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш, у народів вольних колі”!