Дуже складно відповісти на питання, чи має право людина вважати себе повністю вільною від складних проблем життя своїх співвітчизників і заради врятування своєї душі відокремитися від свого народу, що потерпає у біді, остаточно вирішивши для себе, що: “Щезло все, дрібне, болюще, Що чуття в душі ворушить І увагу відвертає Від найвищого єства.” Але насправді це рішення сиає отстнім і чи варто відмовитися від “єдиного бажання вічного спокою” та відкинуте все, що змогло ранити душу: “невдяка, непокірність і зневага, нетямучість їх
За історичною розповіддю, яка ведеться в цій поемі, читач відчуває досить широке розкриття достатньо важливої для суспільства філософської проблеми, яка включає в себе патріотичний обовязко та безмежну любов до своєї батьківщини. Це любов громадянина, який у тяжкий час виступає на захист свободи та незалежності свого народу. Проти це у поемі ми бачимо, як релігійний егоїстичний старець Йван проводить сворї днеі у молитвах і “неподвижно спочиває”, поступаючись перед
Се важке, кроваве пекло – Ще для мене не чужа?” У цих рядках автор з надзвичайною художньою майстерністю і дуже переконливо висвітлює психологічні вагання аскета-відлюдника, які, на мій погляд, крають його душу. Ці страждання вибору стають зрозумілими лише тоді, коли ми змажемо на те, що в творі йдеться мова про вибір між релігійними переконаннями, вимогами розуму і обов’язками перед рідною землею, землею, яка страждае без допомоги сина своєї батьківщини.
У творі ми бачимо, як душевний спокій Івана Вишенського майже повністю огорнуло прагнення відріктися від усього світу. Але досить було залетіти в його особову печеру потрапити вишневим пелюсткам, і їх рідний, дивний запах нагадав йому про рідну землю. А вже коли на морі зявляється барка козаків і вони кличуть Івана до рідної землі, патріотичні відчуття буруть вірх над душевними сумнівами Вишенського і відроджують його сили. “Що мені до України? І Хай рятується, як знає, – А мені коли б самому
Дотиснутись до Христа”. Його патріотизм досить скоро переростає у самокатування: “І яке ж ти маєш право, черепино недобита, про своє спасіння дбати там, де гине міліон?” І. Вишенський в кінці кінців робить єдино вірний вибір і усією душею бажає повернутися на рідну землю, щоб надати посильну допомогу своєму народові у часи важких випробувань: “Дай мені братів любити і для них життя віддати!” – так благає він всевишнього і Господь Бог, наче святого старця, окриляє його стражденну душу: “Щезла дикая тривога, ясна певність розлилася у обновленій душі.” Таким чином у образі героя поеми “Іван Вишенський” І. Франко проголошує клятву вірності українському народові, та вказує і нам на споконвічні моральні і суспільні цінності, які займають головне місце у серці справжнього патріота своєї батьківщини.
На мій погляд саме в цьому і полягає проблема вибору людини, при чому це майже не залежить від часу та обставин у суспільстві.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)