У розумінні М. Горького лише гаряча любов до людей, до своєї справи, до рідної землі може дати людині твердість у життєвих випробуваннях. Данко, що жертвує собою заради інших, сильніше Ларрі.
У зв’язку з цим виникає найважливіше питання: як дійсно сильна людина відноситься до оточуючих? Це одне з основних питань, відповісти на який не здатна вся світова література. Позиція Горького тут зрозуміла. Удавана сила Ларрі, якого люди нібито не потрібні, не витримує випробування самотністю.
У більш пізніх творах Горький ускладнює питання: самотність
Він приходить до цього переконання не відразу. Ми можемо простежити за його розвитком по ходу п’єси.
В
Він це розумів… ви ні? ” У цьому, напевно, й полягає основний, ключовий момент твору: з’єднання “правди” Сатіна, виправдовує Луку, з “брехнею в ім’я порятунку” Луки.
Спрямованість цієї дивовижної п’єси-притчі не тільки не є якоюсь випадковою для Горького, а, навпаки, надзвичайно характерна для нього, пов’язана з чимось таємним в його таланті. Для Горького було важливим не тільки “що робити?”, Але і “як робити?”, Як втілити, здійснити мрію. Тому в нього, письменника активного, революційного гуманіста, так сокровенно і переконливо в тій складною, заплутаною життя прозвучали загальфілософські теми: правда – бог вільної людини, брехня – релігія рабів і господарів.
Та величезна правда життя, яку Горький жадібно збирав і носив у своїй свідомості, правда побутова, психологічна, моральна, соціальна всього природніше втілювалася в широких, ємних, вільних формах прозаїчного оповідання, у формах реалізму, який на вершинах своєї зрілості був у Горького реалізмом соціалістичним.
Як нещадний письменник-реаліст Горький створив цілу енциклопедію російського життя – художню енциклопедію кінця XIX – початку XX століття. Серед своїх героїв-шукачів він незмінно віддавав перевагу маленькій людині. Одного разу він писав про це так: “Моє завдання – пробуджувати в людині гордість самим собою, говорити йому про те, що він у житті – найкраще, найбільше, найдорожче, святе і що, крім нього, немає нічого гідного уваги.
Світ – плід його творчості, Бог – частка його серця і розуму “.
Світ горьківських творів – це світ, який постійно змінюється, в ньому необоротно здійснюються процеси” руйнування “і” творення “особистостей. Горький і тут йшов у ногу зі своїм часом: як у його батьківщині всі “стронул” з нерухомої точки назустріч майбутньому, так і він, син свого століття, був охоплений цим процесом набуття нової істини, нової віри.
Лише сильна людина, стверджує Горький, здатний дивитися в обличчя реальності. Але цілі у житті, без впевненості в своїх можливостях змінити світ він не здатний, як не здатний протистояти негараздам. У п’єсі “На дні” ми бачимо людей сильних духом, але не знають боргу перед собою та оточуючими. Бубнов, якому багато дано, вже втратив себе. Барон знущається над всіма і швидко втрачає людські риси.
Сатин лише на початку цього шляху. Хто знає, яка доля чекала б його, якби не з’явився в нічліжці Лука… Недарма Сатин пізніше скаже, що Лука подіяв на нього, як кислота на потуекн’вшую монету.
Сатин розуміє, що призначення сильного – не втішати страждають, а викорінювати страждання, зло. Це одне з
Амих твердих переконань Горького.
Для Горького сила – в прагненні йти вперед “до свободи, до світла”. Лише гаряче серце і сильна воля, віра в перемогу допоможуть пройти цей шлях. І пам’ять про тих, хто на цьому шляху пожертвував собою заради інших, як зірки – іскри серця Данко – будуть висвітлювати дорогу що йде слідом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)