У будинку поважного Оргона на запрошення господаря влаштувався такий собі пан Тартюф. Оргон душі в ньому не сподівався, шануючи незрівнянним зразком праведності і мудрості: промови Тартюфа були виключно піднесені, повчання – завдяки яким Оргон засвоїв, що світ являє собою велику помийну яму, і тепер і оком не моргнув б, поховали дружину, дітей і інших близьких – найвищою мірою корисні, побожність викликала захоплення; а як самовіддано Тартюф дотримувалися моральність сімейства Оргона…
З усіх домочадців замилування Оргона новоявленим
Ельміра, дружина Оргона, її брат Клеант, діти Оргона Дамис і Маріана і навіть слуги бачили в Тартюфі того, ким він і був на самому ділі – лицемірного святенника, спритно користується помилкою Оргона в своїх нехитрих земних інтересах: смачно їсти та м’яко спати, мати надійний дах над головою і ще де-не-які блага.
Домашнім Оргона донезмоги обридли моралі Тартюфа, своїми турботами про благопристойності він віднадив від дому майже всіх друзів. Але варто було тільки кому-небудь погано відгукнутися про це ревнителі благочестя, пані Пернель влаштовувала
Дочка Оргона, Маріана, була закохана в шляхетного юнака на ім’я Валер, а її брат Дамис – в сестру Валера. На шлюб Маріан і Валера Оргон начебто вже дав згоду, але чомусь все відкладав весілля. Дамис, стурбований власною долею, – його одруження на сестрі Валера мала піти за весіллям Маріан – попросив Клеанта дізнатися у Оргона, в чому причина зволікання.
На розпитування Оргон відповідав так ухильно і незрозуміло, що Клеант запідозрив, не вирішив чи той якось інакше розпорядитися майбутнім дочки.
Яким саме бачить Оргон майбутнє Маріан, стало ясно, коли він повідомив дочки, що досконалості Тартюфа потребують винагороду, і таким винагородою стане його шлюб з нею, Маріанна. Дівчина була приголомшена, але не сміла перечити батькові. За неї довелося заступитися Доріну: служниця намагалася втлумачити Оргону, що видати Маріанн за Тартюфа – жебрака, низького душею виродка – означало б стати предметом насмішок всього міста, а крім того – штовхнути дочка на шлях гріха, тому що скільки б доброчесна не була дівчина, не наставляти роги такого чоловічка, як Тартюф, просто неможливо.
Доріна говорила дуже гаряче й переконливо, але, незважаючи на це, Оргон лишився непохитний в рішучості поріднитися з Тартюфом.
Маріана була готова підкоритися волі батька – оскільки їй велів дочірній обов’язок. Покірність, що диктується природного боязкістю і пошаною до батька, намагалася преобороть в ній Доріна, і їй майже вдалося це зробити, розгорнувши перед Маріаном яскраві картини чинити з Тартюфом подружнього щастя.
Але коли Валер запитав Маріану, чи збирається вона підкоритися волі Оргона, дівчина відповіла, що не знає. У пориві відчаю Валер порадив їй чинити так, як велить батько, тоді як сам він знайде собі наречену, яка не стане змінювати даному слову; Маріана відповідала, що буде цьому тільки рада, і в результаті закохані мало не розлучилися навіки, але тут вчасно приспіла Доріна. Вона переконала молодих людей у необхідності боротися за своє щастя. Але тільки діяти їм треба не навпростець, а манівцями, тягнути час, а там вже що-небудь неодмінно влаштується, адже всі – і Ельміра, і Клеант, і Дамис – проти абсурдного задуму Оргона,
Дамис, налаштований навіть занадто рішуче, збирався як слід приструнити Тартюфа, щоб той і думати забув про одруження на Маріане. Доріна намагалася остудити його запал, вселити, що хитрістю можна добитися більшого, ніж погрозами, але до кінця переконати його в цьому їй не вдалося.
Підозрюючи, що Тартюф небайдужий до дружини Оргона, Доріна попросила Ельміра поговорити з ним і дізнатися, що він сам думає про шлюб з Маріанна. Коли Доріна сказала Тартюфу, що пані хоче поговорити з ним віч-на-віч, святенник пожвавився. Спочатку, розсипаючись перед Ельміра у великовагових компліментах, він не давав їй і рота розкрити, коли ж та нарешті поставила питання про Маріане, Тартюф став запевняти її, що серце його взято в полон другою. На подив Ельміри – як же так, людина святого життя і раптом охоплений тілесної пристрастю? – Її залицяльник з запалом відповів, що так, він побожний, але в той же час адже і чоловік, що мовляв серце – не кремінь…
Тут же без натяків Тартюф запропонував Ельмірі віддатися захопленню любові. У відповідь Ельміра поцікавилася, як, на думку Тартюфа, поведе себе її чоловік, коли почує про його мерзенних домаганнях. Переляканий кавалер благав Ельміра не губити її, і тоді вона запропонувала угоду: Оргон нічого не дізнається, Тартюф ж, зі свого боку, постарається, щоб Маріана якомога швидше пішла під вінець з Валером. Всі зіпсував Дамис. Він підслухав розмову і, обурений, кинувся до батька.
Але, як і слід було очікувати, Оргон повірив не синові, а Тартюфу, цього разу перевершив самого себе в лицемірному самознищення. У гніві він велів Даміса забиратися геть з очей і оголосив, що сьогодні ж Тартюф візьме в дружини Маріану. У придане Оргон віддавав майбутнього зятя весь свій статок. Клеант в останній раз спробував по-людськи поговорити з Тартюфом і переконати його примиритися з Даміса, відмовитися від неправедно придбаного майна і від Маріан – адже не личить християнину для власного збагачення використовувати сварку батька з сином, а тим паче прирікати дівчину на довічне муку.
Але у Тартюфа, знатного ритора, на всі малося виправдання. Маріана благала батька не віддавати її Тартюфу – нехай він забирає придане, а вона вже краще піде в монастир. Але Оргон, дечого навчився у свого улюбленця, оком не моргнувши, переконував бідолаху в спасенними життя з чоловіком, який викликає лише огиду – як-не-як, умертвіння плоті тільки корисно. Нарешті не стерпіла Ельміра – якщо її чоловік не вірить словам близьких, йому варто на власні очі переконатися в ницості Тартюфа.
Переконаний, що упевнитися йому належить якраз в іншому – в доброчесності праведника, – Оргон погодився залізти під стіл і звідти підслухати розмову, яку будуть наодинці вести Ельміра і Тартюф. Тартюф відразу клюнув на удавані мови Ельміри про те, що вона нібито відчуває до нього сильне почуття, але при цьому проявив і відому розважливість: перш ніж відмовитися від одруження на Маріане, він хотів отримати від її мачухи, так би мовити, відчутний заставу ніжних почуттів. Що до порушення заповіді, з яким буде пов’язане вручення цієї застави, то, як запевняв Ельміра Тартюф, у нього є свої способи порозумітися із небесами.
Почутого Оргоном з-під столу було достатньо, щоб нарешті звалилася його сліпа віра у святість Тартюфа. Він велів негідникові негайно забиратися геть, той намагався було виправдовуватися, але тепер це було марно. Тоді Тартюф змінив тон і, перед тим як гордо віддалитися, пообіцяв жорстоко поквитатися з Оргоном. Загроза Тартюфа була небезпідставною: по-перше, Оргон вже встиг виправити дарчу на свій будинок, що з сьогоднішнього дня належав Тартюфу, по-друге, він довірив підлому лиходієві скриньку з паперами, що викривають його рідного брата, з політичних причин вимушеного покинути країну. Треба було терміново шукати якийсь вихід.
Дамис зголосився побити Тартюфа і відбити у нього бажання шкодити, але Клеант зупинив юнака – розумом, стверджував він, можна добитися більшого, ніж кулаками. Домашні Оргона так ще нічого не придумали, коли на порозі будинку з’явився судовий пристав р-н лояльний. Він приніс припис до завтрашнього ранку звільнити будинок пана Тартюфа. Тут руки засвербіли вже не тільки у Даміса, але і у Доріни і навіть самого Оргона.
Як з’ясувалося, Тартюф не забув використовувати і другу що була у нього можливість зіпсувати життя своєму недавньому благодійнику: Валер приніс звістку про те, що негідник передав королю скриньку з паперами, і тепер Оргону загрожує арешт за пособництво бунтівники-брату. Оргон вирішив бігти поки не пізно, але стражники випередили його: увійшов офіцер оголосив, що він заарештований. Разом з королівським офіцером в будинок Оргона прийшов і Тартюф. Домашні, в тому числі і нарешті Прозріла пані Пернель, почали дружно соромити лицемірного лиходія, перераховуючи всі його гріхи. Тому це скоро набридло, і ві н звернувся до офіцера з проханням захистити його персону від мерзенних нападок, але у відповідь, на превеликий своєму – і загального – подив, почув, що заарештовано.
Як пояснив офіцер, насправді він з’явився не за Оргоном, а для того, щоб побачити, як Тартюф доходить до кінця у своєму безсоромності. Мудрий король, ворог брехні і оплот справедливості, із самого початку набрав підозри щодо особистості донощика й опинився як завжди правий – під ім’ям Тартюфа переховувався негідник і шахрай, на чиєму рахунку велике безліч темних справ. Своєю владою государ розірвав дарчу на будинок і пробачив Оргона за непряме пособництво бунтівному братові.
Тартюф був з ганьбою перепроваджений у в’язницю, Оргону ж нічого не залишалося, крім як піднести хвалу мудрості та великодушності монарха, а потім благословити союз Валера і Маріан.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)