План переказу 1. Опис картин природи. 2. Мисливець, заблудившись, знайомиться із хлопчиками, що пасуть коней у нічному. 3. Оповідач слухає оповідання дітей про нечисту силу, повір’я.
4. Ранком мисливець прощається смальчиками. Через якийсь час він довідається про подальшу долю Павлуся.
Переказ Липневим днем оповідач полював у Чернском повіті Тульської губернії. Коли стемніло, мисливець зрозумів, що заблудився, і тільки вийшовши до ріки, визначив, де він. Це був Бежин луг.
Унизу, під пагорбом миготіли вогні й копошилися люди, і він вирішив
Це виявилися селянські дітлахи із сусіднього села, які стерегли табун. Небагато поговорили, мисливець приліг під кущ недалеко від багаття й став слухати оповідання хлопчиків Усього їх було п’ятеро: Федя, Павлусь, Ильюша, Костячи й Ваня. Старшому, Феде, було років чотирнадцять. Він був струнким, гарним, з кучерявими білявими волоссями, світлими очами й постійною напіввеселою посмішкою.
По всіх прикметах він належав до багатої сім’ї й виїхав у поле не по нестатку, а заради забави.
Другий хлопчик, Павлусь, мав скуйовджені чорні волосся, сірі очі, бліда ряба особа, великий рот і величезну
На ньому були нові постоли й онучі, а товста мотузка стягала його чорну світку. Йому й Павлусю на вид було не більше дванадцяти років. Четвертий, Костячи, хлопчик років десяти, із замисленим і сумним поглядом Особа в нього було невелике, усе в ластовиннях, на ньому виділялися більші чорні очі, що блищали.
Він був маленького росту, додавання кволого й одягнений досить бідно.
Останній, Ваня, лежав на землі під рогожею й тільки зрідка виставляв з-під її свою русяву кучеряву голову. Йому було всього років сім. Вони сиділи навколо багаття з казанком, у якому варилася картопля, поступово розговорилися.
Ильюша розповідав про домовика: після зміни чоловік десять заночували врольне.
Уночі почули наГоре чиїсь кроки, потім двері відкрилися, але там нікого не виявилося, тільки раптом одна з форм піднялася в повітря й знову встала на місце. Усе перелякалися й друг під дружкові полізли. Потім Костячи розповів історію, що довідався від тітки. Слобідський тесля Гаврило один раз пішов у ліс по Горехи й заблудився.
Задрімав він під деревом і раптом чує, що його хтось кличе.
Дивиться, а на дереві сидить русалка й кличе його до себе, і сміється Гаврило вже піднявся, але от Господь його надоумил – перехрестився він. Русалка перестала сміятися й заплакала. Гаврило запитав, отчого вона плаче?
Русалка відповіла, що якби він не перехрестився, то жив би з нею в радості, а тепер буде вбиватися до кінця днів Відповіла й пропала. З тих пор Гаврило невеселий ходить.
Отут зварилася картопля й всі, крім Вані, сталі є. Ильюша розповів ще одну історію, що відбулася на прорваній греблі, де колись був похований потопельник Прикажчик відправив псаря Єрмилові на пошту. Затримавшись у місті, вертався він уночі, хмільний. Проїжджаючи через греблю, побачив на могилі потопельника білого баранчика.
Подумав, навіщо добру пропадати, і взяв баранчика собі. Кінь від нього шарахалася, не хотіла його з баранчиком підпускати, але все-таки він сів і поїхав далі.
Їде й дивиться на баранчика, а той теж на нього дивиться, і раптом незатишно стало псареві, не дивляться так баранчики Він його погладив і говорить: “Бяша, бяша! ” А баран йому у відповідь: “Бяша, бяша!” Отут біля багаття разлаялись собаки й умчалися ладь від вогню. Всі повскакали, а Павлусь сміло кинувся за собаками. Незабаром він повернувся, а собаки слідом за ним.
Ильюша знову почав розповідати про свої Варнавици. Один раз там, говорять, старого покійного пана бачили Ще баба Уляна, сидячи вночі в батьківську суботу на паперті, побачила, як іде хлопчик – Ивашка Федосєєв, що потім помер, а за ним баба. Придивилася, а це вона сама…
Помовчали небагато, і Павлусь розповів, як у них у Шаламове “сонця видно не стало”. І по селу поповзли слухи, що самого Тришку побачать.
Тришка – це така дивна людина, який ніхто піймати не зможе й нічого йому зробити не можна. І от, коли наступило “предвиденье небесне”, усі висипали на вулицю, чекають Тришку й отут бачать: іде з гори людин, а голова в нього така дивна. Усе перелякалися й поховалися А виявилося, що це їхній бондар, Вавила, купив жбан і наділ його на голову. Всі хлопчики замовчали, і раптом над рікою пролунав різкий хворобливий лемент.
Павлусь пояснив, що це кричить чапля. Отут Костячи запитав, чи не знають вони, хто стогнав жалісливо-жалісливо в глибокій ямі по дорозі між Кам’яною грядою й Шашкино? Павлусь пояснив, що там торік злодії утопили лісника Якима Ильюша згадав, як днями один мужик бачив лісовика, що водив його по лісі.
Він великий, темний, глазищами дивиться й моргає.
Зайшла розмова про Килину, що витяглися з річки, і з тих пор вона сам не свій. Костячи передав слух, що вона сама в річку кинулася, тому що неї обдурив полюбовник. І що в цій річці потонув хлопчик Вася, а як це трапилося, дотепер ніхто й не знає. Повернувся Павло, розповів, як його кликав Васин голосок Усі притихли й стали укладатися.
Так непомітно пройшло третя година.
Через якийсь час оповідач довідався, що в тому ж році Павлусь убився, упавши слошади.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)