Російський військовий парової кліпер “Забіяка” швидко йде на південь. Матроси прибирають, миють, скребуть і чистять палубу: на військовому судні починається день. Раптом пролунав гучний тривожний крик вартового: “Людина в морі!”. Всі кинулися на палубу і побачили серед хвиль уламок щогли і на ній людську фігуру.
Потім майже всі вітрила були прибрані і баркас з 16 веслярами відправився рятувати людину. Незабаром він повернувся і разом з людьми був піднятий на борт. На палубу вийшов і врятований – маленький негр років 10-11, в порваному
Доктор почав його отхажівать.
Потім, за допомогою мічмана, який знав англ. мову, команда дізналася про те, що хлопчик був слугою у капітана американського корабля “Бетсі”. Господар бив його кожен день. А дві ночі тому корабель зіткнувся з іншим кораблем і пішов на дно.
Через 2 дні арапчонок одужав і хотів вже піднятися на палубу, але у нього не було одягу.
Тут у дверях лазаретний каюти з’явився літній матрос Іван Лучкін. Він приніс арапчонком плаття: “Носи на здоров’я, Максимко!” (Максимка, бо врятували в день святого угодника Максима).
Лучкін скроїла йому черевики. Покликав подивитися на артилерійське вчення, яке дуже сподобалося хлопчикові. Спроби навчити арапчонком деяким російським словам.
Так минув місяць. Максимка вже міг сяк-так порозумітися по-російськи. Він нерідко забавляв матросів піснями і танцями. Плавання наближалося до кінця, але Лучкін, передчуваючи розлуку, був невеселий. Команда теж звикла до Максимка.
Капітан дозволив залишити його не кораблі. Незабаром “Забіяка” знову пішов у плавання. Максимка дали прізвище Забіякін. Через 3 роки вони повернулися в Кронштадт.
Максимку віддали в школу фельдшерських учнів. Лучкін вийшов у відставку, щоб бути близько свого улюбленця.