Твір на прикладі комедії “Тартюф”

ЧиКомедія не самий важкий жанр літератури. Про природу комічного ефекту міркували філософи стародавності й новітніх теоретиків мистецтва, але ніхто ще не дав вичерпного пояснення. Англійський драматург Сомерсет Моэм заявив, що “відносно комедії висувати вимогу реалістичності навряд чи розумно. Комедія – штучний жанр, у ній доречна тільки видимість реальності.

Сміху варто домагатися заради сміху”. Мольер, творець національної французької комедії, що переступив рубежі свого часу й границі своєї країни, класик світової літератури,

всім своєю творчістю спростовує такий погляд на комедію

Його комедія насамперед розумна, більше того, вона философична. Вона викликає сміх глядача, але це “не сміх заради сміху”, це сміх в ім’я рішення величезної важливості моральних і соціальних проблем. “Сміх часто буває великим посередником у справі отличения істини від неправди”, – писав В. Г. Бєлінський. Саме такий був сміх Мольера. Театр Мольера, по суті, велика школа, де драматург, сміючись і балагурячи, повчає глядача веселою жартівливою мовою, ставлячи перед ним найглибші політичні, суспільні, філософські, моральні проблеми

Ім’я

Тартюфа відомо людям миру. Навіть ті, хто ніколи не читав комедії Мольера й не бачив її на сцені, не раз чули це ім’я й, може бути, самі вимовляли. Воно ввійшло у світовий мовний побут як загальне нарицание лицемірства у всіх його проявах, підлості й розбещеності під маскою благопристойності, показного, брехливого благочестя, усякої нещирості, фальші. Ми постійно зустрічаємо це ім’я в якості нарицания лицемірства в художній, політичній, публіцистичній літературі

Драматург грунтовно обміркував всі деталі сценічного втілення лицеміра. На сцені Тартюф з’являється не відразу, а лише в третьому акті. Протягом двох актів глядач готується до споглядання негідника.

Глядач напружено чекає цього моменту, тому що тільки про Тартюфа Мова йде на сцені, про нього сперечаються: одні клянуть його, інші, навпаки, хвалять. Це метод роботи Мольера. Такий классицистический театр.

Промінь прожектора спрямований в одну крапку, на одну заздалегідь узяту рису характеру, все інше за межею цього яскравого променя залишається в тіні. Весь людський характер не вимальовується в цілому, тому що це не входить у завдання автора, зате найбільшої опуклості досягає чільна риса

Мольер пам’ятає головний принцип своєї эстетической програми: повчати, розважаючи. Він смішить глядача, прибігає іноді до прийомів оголеної клоунади (повний комічного ефекту діалог між Оргоном і служницею Доріної). Сутність проповідей Тартюфа з’являється глядачеві в комічних визнаннях простуватого Оргона, коли він із благочестивим захватом розповідає про свої почуття, породжуваних проповідями Тартюфа, і йому невтямки, що почуття ці нелюдські по суті:

Хто треба йому, вкушає мир блаженний, И мерзенність для нього – усе тварини у всесвіті, Я стаю іншим від цих з ним бесід; Він всіх прикмет у мені стирає слід И робить мене чужим усьому на світі…

Репліка Клеанта, з жахом слухаючі захоплені мовлення Оргона, обманутого, осліпленого “благочестям” Тартюфа, повна найглибшої іронії: “Як людяно те, що він викладає!” Тартюф скорив Оргона своїм мнимим благочестям, показним самоприниженням – давньою зброєю ченців-лицемірів. Не обходиться тут і без фарсового (зовнішнього) комізму. Такий, наприклад, оповідання про подвижництво Тартюфа:

Намедни він себе жорстоко дорікав

За те, що изловил блоху, коли молився,

И, клацаючи її, над міру гарячився

Мольер пам’ятав мудре правило: знищувати супротивників, піднімаючи їх на сміх. Ошуканець, негідник тріумфує. На його стороні право, закон, але нежданно-негаданно Тартюфа наздоганяє караюча рука короля, “чий гострий погляд простромлює всі серця й не обманется мистецтвом негідника”. Однак розв’язка комедії настільки несподівана й так мало реальна, що хоч і утішає глядача, що щиро бажає бачити порок покараним, а чеснота торжествуючої, але й дає скептичним розумам їжу для сумнівів: чи можлива така розв’язка, чи не типовіше інше, а саме торжество лицеміра

Мольер ратує за помірність. Він ворог крайностей. Ця гуманістична ідея особливо разюча у світлі рішучого осуду негідника Тартюфа і їм проповедуемой протиприродної моралі. Оргон переходить від однієї крайності до іншої: від сліпий, що не терпить ніяких сумнівів віри в достоїнство людини до настільки ж сліпої недовірливості до всім

Ні, більше немає чималих людей:

Від них я в жаху готовий бігти всюди,

Містить Оргон, разуверившийся в Тартюфі.

Його переконує Клеант – рупор ідей автора: не можна по одному негіднику судити овсех.

Як дивно, право ж, улаштована людина!

Розумним ми його не бачимо й вовек;

Межі розуму йому тесней темниці;

Він силкується у всім переступити границі

Обурюється Клеант. Помірність, природність, здоровий погляд на речі, гуманна терпимість до слабостей людини й нетерпимість до всього, що псує життя людини, – от моральна філософія Мольера.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір на прикладі комедії “Тартюф”