А тепер поговоримо про самого Пугачова. “Він був років сорока, росту середнього, сухорлявий і широкоплечий. У чорній бороді його показувалися проседь; живі більші очі так і бігали. Особа його мало вираження досить приємне, але шахрайське. Волосся були обстрижені в кружок; на ньому був обірваний сіряк і татарські шаровари”. Це портрет Пугачова при його першій зустрічі із Гриневым.
А от одіяння Пугачова як заколотника й бунтівника: “… На ньому був гарний козацький каптан, що обли галунами. Висока соболья шапка із золотими кистями
По його одязі видно, як він багатий, що він уже не той простий дорожній, ока не шахрайські, а блискаючі, рішучі, готові до всього.
Пугачов – гарний військовий організатор. Він із простих людей-бунтівників зробив теперішніх воїнів, зібрав целую армію, що ні перед чим не зупиниться. Пугачов брав участь у Семирічній війні із Пруссією, а пізніше – у російсько-турецькій війні, де придбав багатий бойовий досвід.
Боягузливий народ зробився перед Пугачовим, цілував розп’яття й кланявся самозванцеві. Хоча подібні дії народу можна зрозуміти, тому що люди хотіли вижити
Але все – таки більшість народів ненавиділо Пугачова, тому що заколотник розоряла села, убивав і не щадив нікого.
Якості Пугачова що дозволяли встати йому на чолі повстання, – це сміливість, відвага, хитрість, ненависть і військовий талант. Пугачов був, смів, він не боявся ні влади, ні народу, нікого. Він мав відвагу при захопленні фортець, міст.
Хитрість йому допомагала видати себе за “чудово спасли” імператора Петра III, для того щоб легше було почати повстання. Ненависть Пугачова викликана жорстокістю з боку царської влади, і це також послужило приводом для бунту. Про військовий талант сказано вище.
Але Пугачов не тільки розбійник, що захоплює землі, але й великодушна, справедливий людина, що не забуває добрі справи. Це доводить учинок, коли він не повісив Гринева, але ще й відпустив його: “…Стратити так, стратити, милувати так, милувати. Ступай собі на всі чотири сторони й роби, що хочеш” знову ж справедливість Пугачова написана в уривку, де він відпускає й благословляє Гринева й Машу: “…
Стратити так, стратити, дарувати так, дарувати: такий мій звичай. Візьми собі свою красуню; вези її куди хочеш, і дай вам Бог любов так рада!”
Мовлення Пугачова, як шляховика була посипана загадками, прислів’ями. По його мовленню була видна проста людина: “… буде дощик, будуть і грибки; а будуть грибки, буде й кузов. А тепер (отут він мигнув знову) заткни сокиру за спину: лісничий ходить”. Мовлення Пугачова, як бунтівника була важливої й царською: “Як ти смів, противитися мені, своєму государеві?.. Присягай, – сказав йому Пугачов, – государеві Петру Федоровичу!” Він говорив, ка государ країни величаво й гордо: “…
Ну, чи думав ти, ваше благородіє, що людина, що вивів тебе до умету, був сам великий государ? (отут він взяв на себе вид важливий і таємничий) Ти міцно переді мною винуватий, – продовжував він, – але я помилував тебе за твою чесноту…” Тут від мовлення шляховика й сліду вже немає.
Моє відношення до Пугачова байдуже. Мені в ньому не подобається те, що він убивав безневинних людей, уважав себе государем, чи ледве не Богом, міг судити, хто правий, хто винуватий. Я думаю, що в таких людей не все нормально із психікою.
Але Пугачов любив правду, справедливість, якщо б не він, може Маша й Гринев так і не були б разом, тому що Швабрин був на їхньому шляху. Пугачов-Відважна, смілива людина, але, може, йому свої позитивні якості потрібно було застосувати в більше шляхетних цілях?
(2 votes, average: 3.50 out of 5)