“Капітанська дочка” – найбільше значительное історичний добуток Пушкина по обсязі дослідницької работи, що проробив автор. “Капітанську дочку” автор створював паралельно з “Историей Пугачевского бунту” – документальним добутком з масою свидетельств, що характеризують жорстокість протиборчих сторін. Але “Капітанская дочка” зберегла риси романтизму. Цю різницю підкреслила Марина Цветаева в есе “Мій Пушкін”, по своєму оригинально провівши границю між поняттями реалізму й романтизму.
Цю поетизацію, цей
Тому в центрі повести моральні проблеми: честі й боргу, совісті. “Капітанська дочка” написана у вигляді записок очевидців подій.
Головним героєм повести є Гринев. Для цього героя історичні події, гідні изучения
Пушкіна-Поет пам’ятає про неї. Пам’ятаємо про неї й ми, думаючи про можливість Гринева відправитися, як і його прототип, сержант Кармицкий, з каменем на шиї “долілиць по Яїкові”. Вигадані герої, їхні долі тісно переплітаються з історичними особами.
Не випадковий вибір автором Петра Гринева як мемуарист. Пушкіну був нудружин свідок, безпосередньо участвовавший у подіях, що був особисто знаком з Пугачовим і його оточенням. Гринев не може не розповісти про Пугачова і його соратників, тому що нерідко від них залежать його життя й щастя.
Згадаємо сцену страти або сцену звільнення Маши. З іншого боку, Гринев – офіцер, покликаний присягою втихомирювати бунт, він вірний боргу. І ми бачимо, що Петро Гринев дійсно не упустив своєї офіцерской честі. Він добрий, шляхетний.
На речення Пугачова служити йому вірою й правдою Гринев відповідає із твердістю відмовою, тому що присягав государині-їмператрице.
Петро Гринев послідовно оповіданнявает нам не тільки про криваві й жорстокі розправи, подібних розправі в Білогірській міцності, але й про справедливі поступках Пугачова, про його широку душу, мужицкой кмітливості, своєрідному благоспорідненні. Три рази випробовував долю Петро Гринев, і три рази щадив і милував його Пугачов. “Думка про нього нерозлучна була в мені з мислию про пощаду, – говорить герій, – даної мені їм в одну з жахливих мінут його життя, і про рятування моєї нареченої… ” Образ Гринева даний у двох тимчасових ипостасях: Гринев – юнак, недоук і Гриз – старий. Ці герої не рівнозначні.
Другий не тільки описує, але й оценивает першого. Іронічно розповідає Гринев про своє дитинство, а при описі втечі з обложеного Оренбурга звучить співчуття безрозсудному вчинку героя. Значне місце в повісті займає ворог і одночасно друг Гринева – Омелян Пугачов. Він улаштовує жорстоку розправу в Білогірській міцності.
Але цей герой не є однозначно отрицательним.
Далі він з’являється великодушною, справедливою людиною. Особливо яскраво це проявляється в сцені звільнення Маші. Пугачов карає Швабрина й відпускає Гринева з нареченою, приговаривая: “Стратити, так стратити, дарувати, так дарувати”. У повісті відчувається й авторське присутствие.
Він як би спостерігає за собитиями й учинками своїх героїв зі сторони.
Вибравши Гринева оповідачем, Пушкин не ховається за нього. Позиція письменника чітка і ясна. Очевидно, що думки Гринева про повстання близькі авторові.
Пушкіна віддає перевагу реформам: “Не приведи бог бачити російський бунт, бессмисленний і нещадний! ” У повісті “Капітанська дочка” Пушкін розробив новий для російської літератури епічний жанр – жанр історичної повести, історичного роману. Поет Давид Самойлов так напише про цьому удивительном добутку: Селянський бунт, Початок росіянці прози, Не свифтов сміх, Не вертерови сльози, А заячий тулупчик Пугача, Насильно знятий з панського плеча. “Капітанська дочка” є початком російської історичної прози. Без цього добутку не було б “Тараса Бульби” Н. В. Гоголя, “Війни й миру” Л. Н. Товстого, “Петра Першого” А. Н. Толстого
(1 votes, average: 5.00 out of 5)