B початку 1820-х рр. поема стала основним жанром пушкінської Творчості. І
Це не випадково. Романтична поема досліджувала взаємини Людини й
Миру. Романтичний принцип протиставлення героя навколишньому середовищу,
Обнаруживший недосконалість суспільних відносин і суперечливу
Складність миру, спонукував поета до аналізу як середовища, так і характерів
Героїв. В обох випадках (безпосередньо й отраженно) виявлявся якийсь
Культурний уклад. На антитезі різних культур побудовані колізії
“Кавказького бранця” і “Бахчисарайського
Творчості Пушкіна визрівають у синкретичному виді принципи народності й
Історизму, що розуміються ще як якась даність, споконвічна особливість
Суспільного буття людини ( Історія як природний порядок,
Визначальні звичаї й вдачі минулого). Разом з тим і в “Кавказькому
Бранці”, і в “Бахчисарайському фонтані” Пушкін простежує в
Психологічній драмі героїв (Черкески, Гирея) симптоми впливу на
Традиційні вдачі культур, що належать до інших етапів розвитку
Людства. Причому на противагу руссоистской доктрині,
Визначальну проблематику
Природних вдач під впливом цивілізації), в “Вахчисарайском фонтані”
Європейська (християнська) духовність трактується як стан просвітління,
Піднесення героя.
Сама стрімкість историчсских обытий. свідком яких довелось
Бути Пушкіну, переконувала його в тім, що сила сучасних обставин,
Визначальну долю людини, чи не більше значима, ніж
“природне” його стан.
У поемі “Цыганы” Пушкін відштовхується від колізії “Кавказького бранця”
(переосмислюючи її), до якої сходить і сюжет “Євгенія Онєгіна”. Тепер в
Центр поеми Пушкін ставить характер жагучий, здатний помірятися з
“долею підступної й сліпий”. “Страсті фатальні”, що терзають Алеко, – це
Прикмета избранничества, прикмета характеру неординарного, героїчного, В
Відмінність від Бранця, Алеко, що біг від “неволі задушливих міст”, сам
Приходить в ідилічний мир циганів, щиро бажаючи злитися з ним; порівн.:
“Кавказький бранець”
Здавалося, бранець беднадежйый
До унылюй життя звикав.
Тугу неволі,
Жар заколотний
У душі глибоко
Він сховавши
Один за хмарою громовою,
Повернення сонячного чекав
Недостигаемый грозою,
И бурі немічному виттю
З якоюсь радістю слухав.
“ЦЫГАНЫ”
Подібно пташці безтурботної,
И він. вигнанець перелітний,
Гнізда надійного не знав
И ні до чого не звикав,
Кому скрізь була дорога,
Гнізді була нічлігу покров
Над самотньої головою
И грім нерідко гуркотав;
Але він безтурботно під грозою,
И в цебро ясне дрімав.
У романтичній колізії останньої південної поеми Пушкіна особливо різко
Позначилося протистояння двох іпостасей людської особистості –
Природно-природної й суспільно-історичної, – що Пушкін і намагався
Відбити в монолозі Алеко в колиски дитини:
Від суспільства, бути може, я
Отъемлю нині громадянина – .
” Що потреби – я рятую сина.
Моральний вибір поета тут очевидний – романтичний протест проти
Буржуазної цивілізації змушує шукати ідеального втілення гармонії в
Світі природи й звичаю. Але у фіналі поеми пессимистичсски підкреслюється
Недосяжність цього ідеалу:
Але щастя немає й між вами,
Природи бедные
Сини! . .
И під издранными наметами
Живуть
Болісні сни.
И ваші сіни
Кочові
У пустелях не врятувалися від лих,
И всюди страсті
Фатальні
И від доль
Захисту немає.
Повернувся до свого задуму Пушкін лише в Михайлівськім. ” чиЗнаєш мої
Заняття? – писав він братові в перших числах листопада 1824 р., – до обіду пишу
Записки, обідаю пізно. . .”. “Спосіб життя моєї все той же, – повторив він
Через кілька днів, – віршів нс нішу, продовжую свої записки. . .”. Судячи
По деякимі данным. робота над записками в ту пору рухалася досить
Незабаром і, мабуть, вчерне була закінчена влітку 1825 р. Уже у вересні цього
Року Пушкін повідомляв П. А. Катенину: “Вірші покаместь я кинув і пишу свої,
Тобто переписую набіло нудний, плутаний чорновий зошит”.
Вивчення робочих зошитів Пушкіна михайлівської пори
Приводить до безсумнівного висновку, що до нас не дійшла принаймні одна
Робочий зошит того часу (нижче ми будемо називати її Михайлівської
Зошитом), у якій були чернетки більшої частини “Бориса Годунова” (ті
Сцени, починаючи із шостий, які записувалися влітку й восени 1825 р.),
Поеми ” Граф Нулин ” (створеної 13- 14 грудня 1825 р.), кінця глав п’ятої й
Майже всієї шостий “Євгенія Онєгіна” (над ними Пушкін працював уже в 1826
Г.), а також ряду віршів 1825-1826 р.: “Вакхическая пісня”, “Сцена
Изфауста”, “Зимовий вечір”, “Ода Хвостову”, “19 жовтня” (“Роняє ліс
Багряний свій убір”), 1 і II “Наслідування Корану”, “Пророк”, “Пісні про
Стеньке Разіні” і ін. Ми думаємо, що. предназначив у листопаді 1824 р.
Михайлівська зошит для роботи над записками, Пушкін незабаром почав, по
Своєму звичаю, вести тут паралельно й інші записи, – чим далі,
Тим більше, – перетворивши її, по закінченні чернетки записок, у головну
Робочий зошит, тому що зошит ПД, № 835 приблизно із червня-липня 1825 г.
Використовувалася винятково для онегинских строф
(1 votes, average: 5.00 out of 5)