“О. Пушкін i Одеса”

“Я жив тоді в Одесі курній:

Там довго ясні небеса,

Там клопітно торг рясний

Свої підіймає вітрила”

О. С. Пушкін “Євгеній Онєгін”

У 1824 році Пушкін був переведений до Одеси, яка після провінційного Кишинева здалася йому справжнім європейським містом. Саме такою постає Одеса у спогадах поета:

Там все Європою дихає, віє,

Все блищить півднем і рясніє

Розмаїтістю живою.

Мова Італії золотої

Звучить на вулиці веселій…”

Початок життя в шумному приморському місті складався для Пушкіна найщасливішим

чином: він купався в морі, відвідував спектаклі, читав французькі газети, вечеряв у ресторанах, писав вірші і переживав бурхливі любовні романи. Але незабаром ця ідилія була зруйнована напруженими відносинами поета з його новим начальником, графом Воронцовим. Людина суворої вдачі, хоч і не позбавлена тяги до прекрасного, граф був сумішшю мецената, який мало тямив у поезії, і наставника, що намагається виховати з “недолугого віршотворця” добропорядного чиновника.

Постійно стикаючись з Воронцовим, Пушкін насилу стримував роздратування (одного разу Воронцов відправив поета обстежити місцевості, постраждалі

від сарани, у відповідь на що той представив йому знущальний “звіт”: “Сарана летіла, летіла, сіла і все з’їла”. Напруга у відносинах перейшла у відкритий конфлікт, коли Пушкін вибухнув убивчою епіграмою на графа:

“Напів-мілорд, напів-купець,

Напів-мудрець, напів-невіглас,

Напів-негідник, але є надія,

Що буде повним нарешті”.

Оскаженілий Воронцов звернувся до влади з вимогою негайно видалити “нестерпного віршотворця” з Одеси. Скориставшись першим же приводом, ті направили поета для відбування подальшої заслання в його власний маєток хутір Михайлівський, розташований в “далекому північному повіті” Росії. Перебування там означало фактичну ізоляцію від суспільства, що для молодого Пушкіна було рівнозначно тюремному ув’язненню.

Але саме в Михайлівському, далеко від світської суєти, в умовах одноманітного сільського життя, скрашеного лише старої відданою нянею Ориною Родіонівною, листами знайомих, рідкісними візитами старих друзів і виїздами до найближчих сусідів, Пушкін вступив в пору розквіту своїх творчих сил.

За два роки в Михайлівському їм було написано понад сто творів, у тому числі поеми “Цигани” і “Граф Нулін”, трагедія “Борис Годунов”, чотири глави “роману у віршах” “Євгеній Онєгін”, кілька десятків віршів. Але головне – в цей період він по-справжньому усвідомив себе Поетом, для якого література є справою всього життя.

Там же, в Михайлівському, Пушкін дізнався про повстання на Сенатській площі. Звістка ця його вразила. Поет щиро турбувався про подальшу долю самовідданих подвижників ідеї Свободи, серед яких було чимало його товаришів і знайомих.

Звістки про репресії декабристів підтвердили самі тривожні побоювання: “Каторга 120 друзів, братів, товаришів жахлива”, – писав Пушкін поетові В’яземському.

Жорстокість, з якою царський уряд розправлявся з бунтівниками, не залишала місця для надій на зміни на краще і в житті самого Пушкіна. Тим більше що, як повідомляв поетові в листах Жуковський, його вірші виявлялися в паперах чи не кожного, кого звинувачували у справі про таємну революційну організацію. Але, незважаючи на загрозу нового покарання, Пушкін, з’явившись за височайшим повелінням в Москву, в бесіді з Миколою I, який тільки вступив на престол, мужньо заявив, що якби 14 грудня він перебував у Петербурзі, то був би в рядах учасників декабристського повстання.

В Одесі поет провів тринадцять місяців – з 3 липня 1823 по 31 липня 1824 року. Тут ним були написані дві з половиною глави “Євгенія Онєгіна”, поема “Цигани”, був закінчений “Бахчисарайський фонтан”, вірші: “Свободи сіяч пустельний”, “Невинний страж дрімав на царственому порозі”, “Навіщо ти посланий був і хто тебе послав”, “Ніч”, “Демон”, “Віз життя”, “Прийде жахливий час” і багато інших.

У цей час у Пушкіна склалися дружні стосунки з Єлизаветою Ксаверівною Воронцовою, що перейшли в глибоке почуття. Їй поет присвятив вірші “Бережи мене, мій талісман”, “Притулок любові, він вічно полон”, “Все скінчено: між нами зв’язку немає” і багато інших. З її чоловіком і начальником Пушкіна в Одесі – графом Воронцовим – дружби у поета не вийшло. Якщо Інзов ставився до Пушкіна по-батьківськи не обмежував його свободу, то Воронцов був налаштований вороже. Олександр Сергійович “платив” йому злими епіграмами.

Ці відносини, зрештою, призвели до висилки поета з Одеси до Михайлівського.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

“О. Пушкін i Одеса”