ПАВЛОВИЧ ОЛЕКСАНДР (псевд. – Чарнян Маковицький,19.09.1819, с. Шариське Чарне на Закарпатті, тепер у Словаччині – 25.12.1900, с. Вишній Свидник, тепер у Словаччині) – поет, педагог, священик.
Походив із священицької родини, закінчив Тернавську духовну семінарію (1847). Як письменник формувався під впливом Шевченкової і фольклорної музи, літературну працю розпочав у 40-х роках. За життя видав єдину збірку “Песник для маковицькой руськой дітви” (1860). Був літописцем життя закарпатських українців у чужих державах, поетом – патріотом рідних
Цікавився історією України (романтична поема “Дума об атамані Подкові…”). Висловлював симпатії до революції 1848 р., що знищила кайдани рабства, до “діла славного Кошута” (“Вам, сини руських Бескидов”), поділяв запізніло слов’янофільські ідеї (фрагмент “Редактору Карпат”), відгукувався на факти політичного життя (послання “Мадярам”). Антивоєнні настрої, протест проти колоніального господарювання в Європі наприкінці XIX ст. засвідчують непроминальність цих акордів досить
Набуток поета, архаїчний мовою (жива народна мова підпорядкована “язичію” з його русизмами), віршуванням (силабічним), стильово, вартий уваги як документ часу і стану закарпатського письменства, як феномен літературного краєзнавства.
Літ.: Історія української літератури: У 2 т. К., 1987. Т. 1.
В. Погребенник
(2 votes, average: 4.50 out of 5)