Одним з найвидатніших російських письменників останніх десятиліть XІX ст. вважають в усьому світі Антона Павловича Чехова (1860 – 1904). Як драматург і новеліст він зробив особливо вагомий внесок у всесвітню художню літературу, його твори мали найбільший резонанс в різних країнах на всіх континентах. У XX ст. на сценах Англії та Японії, Німеччини і Сполучених Штатів, Угорщини і Польщі, Іспанії і Бразилії і т. д. з’являлися нові вистави за його п’єсами. Переклади оповідань письменника видавалися і перевидавалися, за ними знімалися фільми. Про
Мабуть, і в новому, XXІ ст. інтерес читачів, глядачів, критиків до цього майстра не вщухне – допоки будуть люди, які цікавляться книгою і театром.
Чехов прожив коротке життя, лише 44 роки, до того ж тривалий час хворів на туберкульоз легенів. Але всупереч виснажливій недузі він дуже плідно працював майже до самої смерті. Загалом його доробок разом з різножанровими короткими ранніми творами становить понад півтисячі назв, серед яких “Будинок з мезоніном” (1896), “Людина у футлярі”, “Йонич” (обидва 1898), “Душечка”^ “Дама з собачкою”
Власне, все ним написане наприкінці XІX – на початку XX ст. заслуговує на високу назву шедевра. Тоді ж був створений “театр Чехова”, тобто його уславлені п’єси “Чайка” (1896), “Дядя Ваня” (1897), “Три сестри” (1901), “Вишневий сад” (1904) – ця “лебедина пісня” вмираючого художника.