Бережний В. П. Повернення “Галактики”: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. – К.: Веселка, 1978. – Серия “Приключения. Фантастика” – С. 88-95.
– Лежи, лежи, синку, тобі ще не можна рухатись. Отак. А тепер порозмовляємо.
Скажи, синку, поясни мені: навіщо ви це зробили?
– Навіщо? А хто його зна… Хотілося до природи, кортіло дихнути тією… дикою атмосферою…
– Невже ви не розумієте, що півсфера над містом захищає усіх мешканців…
– …від грізних явищ природи – це ви хочете сказати?
–
– …можливість підтримувати оптимальний стан повітря – найкращі фізико-хімічні й температурні характеристики. А це в свою чергу…
– Ну от, бач, ти все добре розумієш, синку, в тебе ж середня освіта, і все-таки ви наважились пошкодити цю півсферу. Це… ну, як би тобі пояснити… наче маленька дитина штрикає в долоні матері, теплі долоні, які її зігрівають. Де ваш здоровий глузд?
– Здоровий глузд… Набридло нам жити під ковпаком! Від міста до міста довжелезні тунелі.
– Так усе ж видно! І півсфера прозора, і труби-тунелі прозорі, їх просто непомітно. Хіба ми
– Та воно-то видно… Але ж хочеться дихнути тією атмосферою! Відчути її в роті і в носі, обличчям і руками!
Як ви, дорослі, не розумієте, що в теплиці, в оранжереї, хоч і обладнаній ідеально…
– І звідки це у вас взялося? Диво та й годі. Бач, він ще й посміхається.
Добре, що нагодилися аварійники!
– Добре… Зірвався задум.
– Невже ви хотіли вискочити… туди?!
– А що ж? Для того й розплавили шмат ковпака, чи то пак півсфери. Якби Юрко не зачепив своєю лінзою так багато – не зразу б помітили!
– І ви… хотіли в пролом… у ту крижану завію? Ви ж бачите, що там водяна пара замерзає і падає, наче вата! Ваші дихальні шляхи одразу б замерзли!
Який жах!
– Але ж, мамо, колись люди жили віч-на-віч з природою.
– Колись!. На світанку цивілізації. А тепер…
Хіба ти, синку, не розумієш, що там – стихія?!
– Отож і цікаво!
– Їм цікаво! Там же не контрольовані сили природи – вітри, бурі, дощі, снігопади, електричні розряди – усе ж це вороже людині, вороже життю. Хаос, буяння страхітливих сил, руйнація.
– Ми хотіли хоч трохи побути віч-на-віч із стихією, хотіли здійснити експедицію в природу…
– Зрозумій, сипку, що вся історія людства – це боротьба з природою, невтомна, невщухаюча боротьба. Хоч це коштувало величезної витрати енергії незчисленним по колінням, та все-таки людство свого досягло. Людина таки виділилася з природи, ізолювалась од неї, створила собі нову, другу природу, в якій виключено всякі випадковості.
А ви пориваєтесь до стихії, надумали “експедицію в природу”… Ну, скажи, хіба це не хлоп’яцтво?
– Те, що ми зробили, може й хлоп’яцтво… Та певно, що хлоп’яцтво. Треба було все обміркувати серйозніше, зважити не тільки на міцність матеріалу півсфери, а й на міцність… опору дорослих. А ми експромтом.
Згоден: погарячкували.
– Е, ні, синку, не цієї згоди я хочу від тебе, мене зовсім не цікавить, як ви це вчинили – добре чи ні. Я волію, щоб ти усвідомив шкідливість, абсурдність самого наміру. Чому ж ти мовчиш?
– Думаю.
– Подумай, подумай. Хоча з того, що я тобі сказала.
– Мені невтямки: чому це природа ворожа людині? Адже вона створила людину, вона виплекала її на своєму лоні? Хіба людський рід виріс не в буянні тих самих стихій?
– То був первісний етап. Він закінчився дуже давно, сотні тисяч років тому.
– А хіба зараз людство не черпає в природи необхідну сировину?
– Черпаємо, беремо скільки треба, перемагаючи її опір. Ми не можемо обійтися без природи, це очевидно. Але єдність людини з природою здійснюється через протиріччя.
Це єдність протилежностей. Коли ви, юнаки, усвідомите це, то в ваших головах не виникатимуть отакі химерні потяги.
– Хтозна. Все незвідане вабить, дуже хвилює… Ех, коли б ви знали, мамо, як на нас війнуло!
Як перехопило нам подих!
– Просто дія низької температури.
– “Просто дія…”. Коли б то! Тут щось інше…
– Заспокойся, синку. Вам, юнакам, на кожному кроці “щось інше”. А подорослішаєте, і світ ніби зміниться для вас. Ось і батько прибув! Може, ти краще послухаєшся його.
Добре, синку? Одужуй!
– До побачення, мамо. Драстуйте, тату.
– Драстуй, сину.
– Ви теж будете говорити про хлоп’яцтво, абсурдність і здоровий глузд?
– Не треба одразу наелектризовуватись. Ти ж хлопець уже не маленький і мусиш розуміти, що для мами все це…
– Я розумію. Мама хоч і філософствувала, та весь час…
– …залишалась насамперед мамою, правда?
– Так. А ви?.
– А я був і буду батьком. І теж скажу, що отакі вибрики – це навіть не хлоп’яцтво, а дитячість. Хто ж так готується до важкої експедиції?
– Що не одягли скафандрів? Так це ж та сама оранжерея…
– Треба виготовити теплий одяг. Розумієш, колись, у сиву давнину, люди взимку носили теплий одяг. Не закривали облич, навіть очей, дихали первісним повітрям.
– Невже обходилися без скафандрів?
– Звичайно. Вже мали моря електроенергії, почали застосовувати ядерну і… виробляли зимовий одяг. А ми, точніше, наші предки, одягли місто.
– Зимовий одяг… От цікаво! А який він був?
– Одужаєш – підеш по музеях і дізнаєшся. Чого ти насупився?
– А коли ми все це вивчимо, то ви…
– Тоді я перевірю вашу екіпіровку, обміркуємо разом план експедиції, зв’язок – усе, все треба врахувати!
– І не будете відговоряти нас?!
– Робити пролом у півсфері відговорю.
– А як же ми…
– Я вас випущу через запасний вентиляційний тунель. Отам за монументом Невідомого космонавта.
– Ой, тату!
– Тільки тихо: не треба хвилювати маму….