Визначна драматична поема “Ярослав Мудрий”, над якою І. А. Кочерга працював тривалий час, була вперше опублікована під час Другої світової війни у 1944 році (в 12 номері журналу “Українська література”). Закінчував драматург “Ярослава Мудрого” уже в Києві. Друга, дещо перероблена й удосконалена редакція твору побачила світ у 1946 році.
Повертаючись з евакуації місцями, де зовсім недавно відбувалися бої, Кочерга бачив страхітливі руїни і згарища, чув розповіді про злочинства фашистів, про патріотизм і мужність наших людей, про
У центрі поеми як уособлення ідеалу правителя-патріота ми бачимо образ великого давньокиївського
При написанні цієї драматичної поеми, і зокрема відтворенні образу Ярослава, Іван Кочерга користувався історичними документами. Ці документи характеризували Ярослава як складну та суперечливу особистість, у характері якої поєднувались “честолюбство, нерозбірливість у засобах його задоволення” і щира любов до культури, “великодушність і лукавство”. З одного боку це був відважний лицар і водночас малодушна, ляклива у вирішальну мить людина.
Він міг бути щедрим і скупим, невдячним за зроблені йому послуги.
За словами самого автора, він відступив від зовнішньої правди в зображенні великого князя, що в художньому творі вважалося цілком правомірним явищем. Кочерга зазначав у “Передмові”, що при зображенні князя Ярослава “треба було прагнути не тільки історичної та художньої правди, але й якогось філософського узагальнення, якогось свіжого розкриття цього надзвичайно суперечливого характеру”. Саме з поєднання історичної та художньої правди виростає філософська суть поеми: вияв провідних ідей і настанов доби, коли писався твір, що і робить його справді сучасним і актуальним.
Тому драматург зосередив свою увагу, головним чином, на проблемі, яка найбільш відповідала тогочасній дійсності, – проблемі війні та миру й осмислив її з притаманною йому поетичністю. Виходячи з цих завдань, автор обмежив розповідь про Ярослава Мудрого періодом 1030-1036-х років, коли великому князеві київському вдалося на якийсь час припинити міжусобні чвари та приборкати сильного зовнішнього ворога – половців, які в той час завдавали Русі великої шкоди. І саме те, за словами В. Ключевського, що “після поразки, що її завдав печенігам Ярослав у 1036 році, руський степ на деякий час очистився”, мало винятково важливе значення для зміцнення державності, економічної могутності та культурно-освітнього розвитку Київської Русі. Безумовно, події, що відбулися впродовж короткого проміжку часу, точно датованого у п’єсі, не могли не позначитися і на самому князеві Ярославі, його світогляді, переконаннях, морально-етичних орієнтирах.
На початку поеми ми бачимо Ярослава енергійним, рішучим, войовничим. У цей час, хоч князь і наголошує на своїй прихильності до “благодаті”, тобто миру, мирного будівництва, освіти, культури, творчої праці, перевагу він все ж таки віддає “закону”, який, на жаль, невіддільний від насильства та воєн. Більше того, війну князь розуміє як цілком природне явище, результатом якого є людське благо.
Взявши на озброєння слова мудрого Іларіона: “Раніш закон, а потім благодать”, Ярослав додає від себе: “… Треба воювать вік, щоб збудувати єдиний храм прекрасний”. Це сильний князь, який залізними полками забезпечив державі “святий мир”, хай навіть нетривкий. Ми відчуваємо його вистраждані думки, послідовні вчинки та взаємини з іншими дійовими особа ми, опосередковані оцінки й самохарактеристики.
Ми бачимо князя “книгочтителем”, меценатом культури, володарем, який упровадженням твердого, але справедливого закону рівняє шляхи благодаті освіти, народного добробуту. Ярослав Мудрий є прихильником державної необхідності:
Як цар Давид, люблю я мирні гуслі,
Як цар Саул, вражаю їх мечем.
У цій суперечливості і є драматизм образу, його внутрішній конфлікт: діяч, який мріє про “тишину і мудрість благодаті”, замість ведення улюбленої миробудівничої діяльності мусить проливати кров для того, щоб створити “мудрий лад”. Ця складна роздвоєність між державним обов’язком і людським почуттям Ярослава Мудрого була дуже болюча. Вся політична діяльність великого князя була спрямована у мирне русло, але деколи змушувала його підіймати меч, а деколи – ховати меч у піхви, коли зброю належало б використати.
Автор не виправдовує свого героя, він розуміє діалектичні суперечності цього образу, розуміє, що народне уявлення про діяльність Ярослава теж має глибокий сенс. За словами київського каменяра Журейка,
Раніш ніж храми будувать святі,
Годиться правду ствердити в житті.
Дві лінії зображення Ярослава Мудрого постійно перетинаються і взаємодоповнюються, творячи непростий і неоднозначний образ. Ярослав Мудрий виступає і як державний діяч, і як не позбавлена щирих почуттів і звичайних слабкостей людина. Великий князь завжди має силу все підкоряти меті свого життя, як би це часом не болісно було робити.
Наприклад, він переступив через почуття вдячності до Костянтина, який врятував його у війні проти “орд німецьких і угорських”, тому що непримиренно ставився до ворогів миру взагалі, незважаючи на родинні або дружні стосунки, до всіх, хто “війни і крові тільки заждуть”, хто роздмухує полум’я міжусобиць. Костянтин порушив “мирний лад” і “спокій на Русі”, сіяв розбрат і ворожнечу, тобто виступав проти найдорожчого і найсвятішого, за що боровся сам Ярослав, у відстоюванні чого вбачав сенс свого життя і свого князювання:
Цього не міг простити я нікому,
Бо вищих я не відаю скарбів,
Ніж мирний труд і щастя
В мирнім домі,
Які весь вік я чесно боронив.
Тому, незважаючи на те, що був особисто зобов’язаний новгородському посадникові своїм власним життям і честю, порвав з ним дружні зв’язки, а потім навіть наказав його вбити.
Родинна колізія князя також підтверджує принциповість Ярослава, його спроможність жертвувати особистим в ім’я загальнодержавних інтересів. Жона Ярослава Інгігерда – гонориста жінка, яка вважає себе “рівною князям і королям” і домагається повноти влади не лише у родині, а й у масштабах держави, посилаючись на своє знатне походження і заслуги родичів-варягів, мало турбувала Ярослава своїми проварязькими настроями доти, доки в своїх домаганнях не дійшла тієї межі, за якою може спалахнути війна. Обстоюючи мир, Ярослав Мудрий не може допустити, щоб “на тиху Русь як древле” опустилася “ісландська сокира”, тому відправляє жінку, матір своїх дітей, в монастир.
З іншого боку, Ярослав, хоч і розумів, що Турвальда, який убив брата Милуші – Журейкової нареченої, належить, за законом, стратити, скасовує кару, не бажаючи загострювати стосунки з варягами (у цьому випадку він навіть ламає своє тверде переконання: “Раніш закон, а потім благодать”).
В об’єктивному сприйманні образу Ярослава Мудрого значне місце належить обставинам особистісного і навіть побутового плану, в яких київський князь повніше розкривається як людина. Наприклад, у спілкуванні з ученим монахом Сильвестром, членами своєї родини, доньками, сином новгородського посадника Костянтина Микитою, київським муляром Журейком та іншими вимальовується характер особистості сильної, суперечливо складної, яскравої, талановитої і, головне, – не байдужої до людей і їхніх справ. І ми розуміємо, що цей “державний муж” був спроможний сприймати життя і навколишній світ не тільки розумом, а й серцем, бо в його вчинках і рішеннях відбиваються його внутрішній стан, розмаїття почуттів. Він може бути (хоч і в рідкісні хвилини) щасливим від зустрічей з улюбленими книжками, в розмовах зі своїм духовним однодумцем Сильвестром; може бути лагідним і добрим у взаєминах з коханою донькою Єлизаветою, але в одну мить стає непримиренним, різким і гнівним, коли йдеться про ворогів.
Автор підкреслює, що Ярослав при всій своїй особистій і державній мудрості, політичній далекоглядності й мужності все ж таки був князем доби усобиць, тому в зображенні цього образу головне – зрозуміла для всіх загальнонародна ідея – ідея патріотизму.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)