Коли видатний український письменник Павло Загребельний задумав написати великий історичний твір, йому довелося опрацювати масу літератури: роботи археологів, істориків, етнографів. Але найважливішим джерелом цього твору, за свідченням самого автора, стали давні літописи. Так з’явився монументальний і в той самий час живий образ Ярослава Мудрого.
Як видатний суспільно-політичний діяч постає перед нами цей київський князь в епізоді, де йдеться про рік 1028. Ярослав Мудрий зустрічається з ромейськими вмільцями, які прибули з Константинополя.
Зодчий завжди мудріший за завойовника, і саме зодчому допомагає Бог. Без сумніву, Ярославові Мудрому допомагав Бог, інакше як би вдалося звести на нещодавно язичницькій землі великий храм – символ християнства на Русі. А ось як Ярослав оглядав воскову модель майбутньої Софії Київської: “Князь дивився на церкву згори вниз; так мав би дивитися на вже збудований свій храм Бог з високого неба…”
Павло Загребельний удало назвав цей час каламутним і великим у своєму неспокої, коли народ руський явив світові не лише велич своєї сили, а й велич духу. Та недарма народ, який ніколи не помиляється, прозвав цього князя Мудрим. Освіченість і глибокий розум були притаманні Ярославові. Він добре розумів, що для зростання й процвітання державі потрібні не лише військова міць і політичний розрахунок, але й готовність суспільства сприймати корисні іноземні впливи. Адже Київська Русь немало запозичила у Візантії, і не лише в суто релігійному аспекті.
У Києві працювали ромейські майстри, учені, митці. Ніби Константинополь поступово переміщувався до берегів Дніпра, де розбудовувалася столиця держави.
Читаючи роман “Диво”, із захопленням стежимо за розвитком тих давніх подій, відтворених з усією можливою художньою повнотою. До розуміння образу князя Павло Загребельний підводить читача поступово. Ми стаємо свідками дитинства і юності Ярослава, який багато хворів і тому виплекав у собі неабияку силу волі вкупі з непересічною книжковою вченістю. Усі дитячі жахи та болі переросли в цілеспрямованість, близьку до впертості. Не останню – і до того ж негативну – роль у становленні особистості Ярослава Мудрого відіграв його батько – князь Володимир Великий, якому судилося залишитися в українській історії Володимиром Святителем.
Усе життя Ярослав ніби відчував німу присутність батькової тіні й завжди намагався приборкати власний комплекс неповноцінності. Це теж був важливий психологічний чинник, який поставив Ярослава Мудрого до ряду найвидатніших історичних фігур нашого далекого минулого.
Князь у романі Загребельного є людиною самотньою, та у своїй самотності він викликає в читача щиру симпатію. Риса за рисою, крок за кроком, подія за подією вимальовується багатогранний і психологічно вивершений образ людини, з ім’ям якої пов’язують розквіт писемності, науки, мистецтва в Київській Русі. Завдячуючи Ярославові, держава, образно кажучи, уперше проклала шляхи до Європи й, знов-таки образно кажучи, запросила Європу до себе в гості. І не винний Ярослав Мудрий тому, що досить скоро між Київською Руссю і Європою опустилася “залізна завіса”…
Один з героїв роману, пресвітер Ларивон, сказав, що “кожна земля повинна славити Бога своїм голосом, і чим могутнішим буде той голос, тим більша хвала Божа”. Ці слова, на мій погляд, є ключовими для розуміння тієї складної епохи і її втілення – князя Ярослава на прізвисько Мудрий.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)