У ті тяжкі часи, коли вирувала Велика Вітчизняна війна, патріотична тема в літературі набула особливо великого значення. Важливо було піднести дух народу, нагадавши про славні сторінки історії рідної землі, про людей, які присвятили своє життя Батьківщині.
Коли в 1944 році було визволено від фашистських загарбників Київ, Іван Кочерга повертається до рідного міста і захоплено працює над історичною драмою “Ярослав Мудрий”.
Чому драматурга зацікавила саме постать Ярослава Мудрого? Напевне, його приваблювало те, що особистість князя
Ярослав – воїн і будівничий, який керується правилом: “Раніш закон, а потім благодать”. Заради розквіту і спокою своєї Батьківщини князь веде полки проти чуді та печенігів. Л вставши з бойового сідла, береться розбудовувати місто – одне з найбільших у Європі.
За часів Ярослава були споруджені такі величні пам’ятники архітектури, як Золоті ворота,
Заради кращого майбутнього рідної землі князь жертвує навіть рідними доньками, віддаючи їх за чужоземних принців. Цим прагнув зміцнити зв’язки Русі з іншими державами. Ярослав розуміє, що варяги, які, на думку Інгігерди, здобули йому престол, були лише найманцями.
Вони “продавали свій меч тому, хто дав дорожче”. І коли Інгігерда із зневагою дорікає йому за домішку до шляхетної варязької крові рабської крові (натяк на матір Володимира Малушу), Ярослав з гнівом і гордістю відповідає на це:
З усіх небесних благ
Найвищим благом кров я цю вважаю.
Що є з народом вірний мій зв’язок.
Мені не треба пишних тих казок,
Що предків нам шукають десь за морем,
Народ мій тут, на рідних цих просторах,
Від Києва до Ладоги живе…
Читаючи драму Івана Кочерги, ми думкою линемо в часи майже тисячолітньої давності.
Захоплені цікавою оповіддю, ніби стаємо учасниками тих далеких подій, проймаємося щирою повагою до князя Ярослава Мудрого, який дбав про волю і незалежність Київської Русі – праматері нашої України.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)