ГЛІБОВ ЛЕОНІД ЩУКА На Щуку хтось бомагу в суд подав, Що буцім би вона такеє виробляла, Що у ставку ніхто життя не мав: Того заїла в смерть, другого обідрала.
Піймали Щуку молодці Та в шаплиці Гуртом до суду притаскали, Хоча чуби й мокренькі стали. На той раз суддями були
Якіїсь два Осли, Одна нікчемна Шкапа Та два стареньких Цапа,- Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий. За стряпчого, як завсігди годиться, Була приставлена Лисиця… А чутка у гаю була така, Що ніби Щука та частенько, Як тільки зробиться темненько, Лисиці й шле –
Або линів гарненьких… Чи справді так було, чи, може, хто збрехав (Хто ворогів не мав!),- А все-таки катюзі, Як кажуть, буде по заслузі. Зійшлися судді, стали розбирать: Коли, і як воно, і що їй присудити?
Як не мудруй, а правди ніде діти. Кінців не можна поховать… Не довго думали – рішили – І Щуку на вербі повісити звеліли.
– Дозвольте і мені, панове, річ держать,- Тут обізвалася Лисиця.- Розбійницю таку не так судить годиться: Щоб більше жаху їй завдать І щоб усяк боявся так робити, – У річці вражу Щуку утопити! – Розумна річ! – всі зачали гукать.
Послухали Лисичку І Щуку кинули – у річку. 1858
(3 votes, average: 3.33 out of 5)