Лебідь плавав на воді понад берегом, зігнувши шию, дивився в воду. Пливла мимо його щука, встановилась і пита: “Скажи, будь ласкавий, де ти буваєш, коли річка замерза? “А нащо тобі знать?” – “Та я хотіла на зиму куди-небудь утекти, а то під льодом припада задихаться без свіжого повітря”. – “Я на зиму лечу відсіля в теплий край, там і живу до весни”, – “Візьми і мене з собою!” – сказала щука. “А чого ж, про мене все рівно; хочеш, так подамось вмісті, веселіш буде”. Почув їхню розмову рак і каже: “Візьміть і мене”.
Минуло літо, наступила осінь, лебідь каже: “Ну, братики, пора летіть у вирій, лагодьтесь назавтра, на після обід рушим в дорогу”. Щука оповістила рака. Рак подумав і каже: “А як же ми, сестро, будем на сухопутті жить без їжі?
Давай візьмем з собою на дорогу харчів, щоб нам хватило до самого місця”. – “А в що ж ми заберем?” – спитала щука. “Та давай ми нагрузим харчами возок, впряжемось в його
На другий день прилетів лебідь і каже: “Ну, ви тут готові, хлопці, а то я уже лечу!” – “Готові, готові, тільки ти, будь ласкавий, підсоби нам віз везти; давай ми всі троє впряжемось і подамось з Богом”. – “Добре, чіпляйте постромку мені за ногу”. Рак прив’язав лебедя за ногу. Свою постромку взяв у клешні, а щука за третю учепилась зубами. “Ну, хлопці, разом трогай!” Рак поп’ятивсь назад, хвостиком замелькав, щука стрілою розігналась на глиб у воду, а лебідь замахав крилами, піднявсь вгору.
Обірвались всі постромки, не дали возові ходу. Хто з них був винуват, а хто прав – цього ніхто тоді не знав і судить їх ніхто не став. Одні тільки жаби досить насміялись і немало дивувались, чого рак і щука не за своє діло брались.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)