Січ – ото в запорожців кріпость. Коло неї були окопи, вали, а всередині дзвіниця була така, що в неї й гармати ставлялися… А жили вони скрізь по степах кущами, в землянках, або по-їхньому, бурдюгах: так чоловік по п’ятнадцять, двадцять, а то й менш. У Січі – так там жили все по куренях5, по скільки там сот чоловік. Та й курені були великі.
Ставлялись курінь до куреня причілком, а в них були стовпи й сволоки. А в бурдюзі так просто все було: одні двері та одне віконце, – маленьке та таке, як тарілочка, кругле, – а то й зовсім без вікна. Оце
Де в яких землянках було і вбранство: по стінах висіла зброя всяка, а на покуті стояли образи8, – усі розмальовані, під золотом. Попід стінами ставляли лавки, ослончики, щоб було де сісти. Землянок запорожці ніколи не замикали. Як їдуть куди або йдуть, то так і кидають їх: ніхто нічого не зачепить. У них так, що хто хочеш, той заходь у землянку.
Як хочеш їсти, розводь вогонь, бери казан, вари страву,
Хазяїн їде куди, так ще й зоставляє страву для прохожого. Хто хоч, заходь. Та й заходять, було.
Наїдяться, нап’ються на дурничку та зроблять хрест, поставлять його серед землянки – це значить, що були гості й дякують господареві.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)