Про Грицька Сагайдака все було розказує Березолуцький, що жив у Покровському, а його батько був із запорожців, – служив колись хлопцем при кошовому. Раз якось пішли запорожці по здобич та й заблудились, лишився один кошовий Сагайдак на всю Січ. Нема козаків та й годі! Уже й ніч настала, уже й сонечко сходить. Ото кошовий устав уранці та й каже: – Е, хлопче, сьогодні якась буде потуга!
– Яка ж, батьку, потуга? – А побачиш тоді! Заряджай-но рушниці та не забудь і пістолі!.. А в курені сотні дві, може, пістолів, та й курінь великий такий!
Позаряджав
Як буде яка халепа, подавай мені рушниці. Коли б ти встигав лишень, а я вже відіб’юся. Не встиг кошовий вийти з куреня, коли глядь – а їх іде тьма-тьмуща, хмара хмарою! І все турки! Несуться, як скажені, а в тороках усе сириця. Не добігли скільки там сажень, – може, тридцять, а може, й двадцять, а кошовий як вискочить та як крикне: – Стій!
Хто такі?.. Не підходь – переб’ю! Вони й з’їхалися докупи. Вискочили два начальники в позументах і підходять до кошового. – Здрастуй,
– Здрастуй, мій! А що скажете? – Пропусти нас, спасибі тобі, на Самар! – Просим спершу в гості, а потім уже будемо балакать об ділові.
Прийшли вони, а ті, що за ними, стоять і ні з місця. – А розстилай, хлопче, бурку! – каже кошовий. Хлопець розіслав. Вийняв кошовий вина, понаставляв усякої всячини.
– Сідайте! Посідали вони, випили, закусили, побалакали. – Ну, тепер їдьте! – каже кошовий. Як посідали ті начальники на коней та як майнули! А за ними всі турки так і заклекотіли!
– Ну, слухай, – каже хлопцеві кошовий. – Буде плач, стогін великий – ото наших вестимуть турки в полон. Так днів через два женуть… І плач такий, що господи милостивий! Нав’язали сотень по п’ять, а може, й по тисячі кожний та й женуть. Дівчат і жінок так собі, на свободі, а чоловіків та парубків пов’язали сирицею та й женуть повз могилу Маріупольським шляхом. Догнали вже до кошового.
– І що, батьку, якби цих людей та визволити? – каже хлопець. – Я, – каже Сагайдак, – на те й важив! Хоч і багато турків, та все ж будемо битись!..
І вибив усіх, як є! Вибив, а його не взяли: він знаючий був. Його ні куля не брала, ні шабля не рубала. Він такий був, що із води виходив сухим, а з вогню – мокрим.
Він знав усі броди і всі чаклунські засоби. Одним словом, він був знаючим чоловіком. Одного разу цар запитав у нього: – Де твоє військо?
– А де воно? – каже. – Народиться та й умре, а як умре – знову народжується… Оцей Сагайдак та Семен Палій були в запорожців найвизначніші кошові. Як вони повмирали, то й Запорожжя вмерло.