…На другий день у петрівку рознеслась по Черкасах чутка, що йде якесь військо. А ми тоді були ще хлопцями. То люди бояться, а нам байдуже: сказано – діти.
– Побіжим, побіжим, що там за військо! Побігли за Білозерську царину, аж справді йде військо, таки настояще. Попереду їде отаман на буланім коні, у кармазині. Шапка на йому сива, чоботи сап’янці, пояс шалевий, за поясом пістолет, при боку шабля.
Ото ж був сам Максим Залізняк. Не старий іще чоловік, літ, може, сорока, а може, й більше; на виду повний, кругловидий, уродою хороший, на взрост
От ми й стали коло шляху, по праву руку, і шапки познімали. А він, порівнявшись із нами, та й каже: – Здорові, сучаки! А ми кажемо: – Здорові, пане!
– А що ви, не орете? – Ні,
Я вже не бачив, хто й одчинив. Уїхали в замок, самі стали в ряди, а ратища в козла поставили. А Залізняк крикне: – З коней!
От вони позлізали і поприв’язували коней коло конюшні у конов’язей. А отаман з десятьма, може, чоловіками пішов прямо до покоїв. А назустріч йому вийшло з покоїв чоловік теж із десять, з отаманом Бузьком, із Цесарської Слободи. Познімали перед ним шапки. І він, прийшовши до них ближче, зняв шапку, та зараз і надів; а вони усі перед ним без шапок.
– А здорові, – каже, – козацтво! – Здоров, отамане батьку! – А де ваш отаман? От отаман до його й вискочив з купи, без шапки.
А він і собі шапку зняв. Обнялись, поцілувались. – Ну, просіть же на кватиру.
Пішли в покої. А пани вже давно убрались на той бік Дніпра, іще як почули од Андрійця, що гайдамаки похваляються їх перев’язать…
(2 votes, average: 3.00 out of 5)