З’ясувати точну дату походження цього жанру неможливо через надзвичайно активну його міграцію. Генезис сонета і понині викликає безліч дискусій. Сонет з’явився на зламі століть від Середньовіччя до Відродження: перша доба надавала більшого значення ідеї твору, а друга – художній формі.
Гадають, що ця строфічна форма виникла за часів імператора Фрідріха II. Перші датовані сонети з’явилися у 1241 році.
Велику роль відіграє також внутрішня композиція сонета. Кожна його строфа – це завершене ціле. За змістом сонет передбачав
У понятті “сонет” уже закладена думка про те, що це звучна поетична форма, через що особливого значення набуває музичність цього жанру. На це у свій час звернув увагу один із відомих дослідників цього жанру Л. Гроссман: “Сам термін, який визначив цей віршований вид, вказує на вищу поетичну якість, пов’язану з
Правила написання сонета передбачали: якщо сонет розпочинається чоловічою римою, то поет має завершити його жіночою, і навпаки. Існувала також визначена кількість складів. Ідеальна форма сонета вміщувала 154 склади, при цьому їхня кількість у рядках катрена була на один більша, ніж у терцетах. Детально розглянувши критерії сонета, Л. Гроссман зазначив, що поетика правильного сонета по суті надзвичайно проста, зумисне ускладнена лише його практика.
Складність сонетної форми також відмічав М. Бахтін: “Сонет – дуже складна форма. Рима в сонеті переплітається, і це зобов’язує, щоб і всі образи і Теми також перепліталися. У сонеті не може бути легкості, натяків; він має бути тяжким, вилитим з однієї глиби”.
Незважаючи на формальні труднощі жанру, сонет виявився одним із найбільш життєздатних видів лірики. До літературного вжитку термін був уведений поетом Гвідо Кавальканті, згодом використаний Данте Аліг’єрі в автобіографічній повісті “Нове життя”, до нього також звертався у “Книзі пісень”, присвяченій мадонні Лаурі, Франческо Петрарка. Як канонічна форма, сонет досяг досконалості у Петрарки, завдяки йому він здобув широке європейське визнання.
Блискуче створювали сонети не лише поети, а й визначні прозаїки Джованні Боккаччо, Мітель де Сервантес, Мішель Монтень. У комедії драматурга Мольєра “Мізантроп”, як ми знаємо, відбувається конфлікт саме через написаний аристократом сонет.
Загалом, доба Відродження – це час розквіту ліричного жанру сонета, до якого зверталися усі ренесансні поети: П. Ронсар, Ж. Дю Белле, Лопе де Вега, Л. Камоенс, В. Шекспір, Мікеланджело, Марія Стюарт. У творчому доробку цих митців сонет остаточно набув змістовних рис: автобіографічності, інтелектуальності, ліризму. У сонетах, особливо сонетних циклах доби Ренесансу, відчутне максимальне наближення автора і ліричного героя, бо сонет стає відгуком на події, які переживав чи пережив поет: нерідко сонети писалися як вірші на випадок.
У всіх країнах поети експериментували зі строфами і римами: розташовували катрени і терцети в довільному порядку, писали дистихами, дописували рядки другого терцета, використовували сонетну строфу у великих творах ( йдеться про “вінок сонетів”).
Далі скажемо старшокласникам про теоретичне осмислення жанру, яке відбулося приблизно у XVII столітті і завершимо перше заняття прочитанням уривка з “Мистецтва поетичного” Н. Буало, який, уважається маніфестом класицизму:
Дарами Аполлон окривдив їх скупими. До речі, – на біду заохоченим до рими, і Примхливий Бог отой, навчаючи співців, Сонет суворими законами обвів. Удвох катренах там одна пасує міра, рими дві лише давати має ліра, А далі – шість рядків, щоб вивершить сонет, Розкласти в дві строфи повинен вміть поет. Сваволі жодної не можна тут дозволить: Сонета той не дасть, хто в розмірі сваволить, Бліді до виразних приточує слова І двічі вислову однаково вжива. Красу високу ми у формі цій найдемо: Сонет довершений варт цілої поеми.
Та й шкода говорить про марних тих писак, Що впоратись із ним не вміють аніяк. (Переклад М. Рильського).
Не слід забувати про історію сонета в українській поезії, яка розпочинається від переробки П. Шпигоцьким вірша Сапфо. Писали сонети А. Метлинський та Н. Мартовицький, перекладали сонети Адама Міцкевича В. Боровиковський і Т. Падура. Багато сонетів створили І. Франко, М. Зеров, М. Рильський.
Перший “вінок сонетів” в українській літературі написав художник і письменник М. Жук.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)