“Основні мотиви лірики м. Зерова”

Сучасникам в історії української літератури відкриваються все нові й нові імена інтелігентів-літераторів, справжніх патріо­тів своєї землі. Вони йдуть до нас із небуття й переходять у без­смертя. Серед багатьох таких імен – ім’я Миколи Зерова, батька українського неокласицизму.

Творча спадщина Зерова значна й багатогранна: він залишив нам вірші, написані в різних жанрах, поетичні переклади, анто­логії, літературно-критичні наукові статті тощо. Творча діяль­ність М. Зерова розпочалась з перекладів.

“Закоханий у вроду слів”,

– так назвав С. Білокінь свою книгу про нього. У 1917 році Микола Костьович починає перекладати Верлігія, Овідія, Горація, а вже через три роки видає одну з кра­щих своїх праць – “Антологію римської поезії”, де порушує питання про роль і місце поета в суспільному житті, роль поезії.

Уже в ранній літературній творчості, політик і літературо­знавець Микола Костьович Зеров намітив майбутнє української літератури, схилявся до думки про необхідність продовження на новому етапі розвитку й утвердження традицій класичної літе­ратури.

У здобутку поета – класичні вірші-сонети. цей жанр ми зустрі­чаємо

в лабораторії й інших українських неокласиків: М. Драй-Хмари, М. Рильського, П. Филиповича.

Особливість літературознавчих суджень М. Зерова в тому, що він не був схильний до “чистої лірики”. Про це свідчать його репліки, висловлені під час літературної дискусії 1925-1927 рр. У 1922 році поет видає збірку віршів під назвою “Сонети і еле­гії”, до складу якої ввійшло багато оригінальних творів, а збірка “Камена”, видана в цьому ж році, засвідчила його зрілим поетом-художником.

Твори, що ввійшли до цієї збірки, були написані Зеровим у Баришівці під Києвом.

Свої враження від життя провінційного міста автор передає не тільки у віршах, але й у невеликих оповіданнях.

Зеров був схильний до аналізу, синтезу, філософських розду­мів про сутність життя. Осмислюючи роки розрухи, які супрово­джувалися вимиранням сіл, хворобами, поет писав:

Блажен, хто “рокові час” Не відчував на власній шкурі. І бачив втіхи і краси, Знав революцію з фасаду…

У “Камені” поет піддає різкій критиці тих, хто не піклується про чистоту вірша, не дбає про його майстерну форму. Особливо не поважає автор тих, хто не розуміється в техніці віршування.

До збірки “Камена” ввійшло 9 перекладів римських поетів. Захопленість давниною нарекла неприємності. Зерова почина­ють звинувачувати у відходжені від радянської дійсності, а сам поет “шукає себе”. Він прагне знайти своє “я”, своє розуміння

Трагічної громадянської війни. Краса, розуміння, відданість дер­жаві у творчій спадщині М. Зерова домінують над стихією руйнації.

Поет намагається у вічних, іноді біблійних, сюжетах, темах, образах знайти риси сучасності. Сучасності він присвячує певні публіцистичні твори. Писати їх нелегко, бо занадто складний психологічний світ тих, хто поряд із поетом. 1935 рік у житті М. К. Зерова був згубним.

У Москві, на квартирі, його арешто­вують. У Зерова було передчуття цього лиха, і про це свідчить сонет “То був щасливий, десятилітній сон”.

Творчість М. К. Зерова не вивчена до кінця. Сучаснику не відомі літературно-критичні та наукові статті. Не всі переклади дійшли до нашого часу.

Одним словом, творча спадщина найінтелектуальнішої людини епохи чекає свого дослідника.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Основні мотиви лірики м. Зерова”