Герой роману, Андрій Гаврилович Дубровский – відставний поручик гвардії, небагатий поміщик.
Живе він досить скромно, але це не заважає йому під-держивать добросусідські відносини з Кирилой Пет-Ровичем Троекуровым, відомим всій окрузі бари-ном, відставним генерал-аншефом, дуже багатим і знатною людиною, що має численні свя-зи й вагомий авторитет. Усі, хто знає Троекурова і його вдачу, тріпотять при одному тільки згадуванні його ім’я, вони готові догоджати найменшим його примхам. Сам іменитий пан подібне поводження восприни-томить як
Троекуров гордовитий і грубий навіть із людьми найвищого звання. Ніхто й ніщо не здатне заста-вити його схилити голову. Кирила Петрович посто-янно оточує себе численними гістьми, кото-рим він демонструє свій багатий маєток, псарню і які шокує божевільними забавами.
Це норовливий, самолюбний, марнолюбний, избало-ванна й перекручена людина.
Єдиний, хто користується повагою Троеку-Рова, – це Андрій Гаврилович Дубровский. Троеку-Рів зумів розглянути в цьому бідному дворянині сміло-го й незалежної людини, здатного гаряче від-стаивать
Правда, троекуровская милість швидко змінилася на гнів, коли Дубровский пішов всупереч Кириле Петровичу.
Хто винуватий у сварці? Троекуров властолюбний, а Дубровский рішучий і нетерплячий. Це людина го-рячий і необачний.
Тому несправедливо було б складати провину тільки на Кирилу Петровича.
Троекуров, безумовно, неправильно повівся, не тільки дозволивши псареві образити Андрія Гаврилови-Ча, але й підтримавши слова свого двірського голосним сміхом. Не прав він був і коли розсердився на требо-вание сусіда видати Парамошку для покарання. Од-Нако й Дубровский винуватий.
Він прутами провчив пійманих покровських мужиків, що крадуть у нього ліс, і відібрав у них коней. Подібне поводження, як затверджує автор, суперечило “всім поняти-ям про право війни”, а написане трохи раніше лист Троекурову по тодішніх поняттях про етику-ті було “весьманеприлично”.
Коса знайшла на камінь. Кирила Петрович вибирає найстрашніший спосіб мести: він має намір чи-шити сусіда даху над головою, нехай навіть і непра-ведным шляхом, принизити, роздавити його, змусити по-виноваться. “У тім-те й сила, – затверджує Троеку-Рів, – щоб без усякого права відняти маєток”. Багатий пан підкуповує суд, не замислюючись ні про моральну сторону справи, ні про наслідки совер-шающегося беззаконня.
Норовливість і властолюбство, гарячність і палка вдача за дві секунди руйнують дружбу сусідів і життя Дубровского.
Кирила Петрович відхідливий, через якийсь час він зважується на примирення, тому що “від природи не корисливий”, але виявляється занадто пізно.
Троекуров, за словами автора, завжди “виявляв всі пороки людини неосвіченого” і “звик так-вать повну волю всім поривам своєї палкої вдачі й всіх витівок досить обмеженого розуму”. Дубров-Ский не захотів упокоритися із цим і поніс важке на-казание, прирікаючи на вбогість не тільки себе, але й собст-венного сина. Загострене честолюбство й уражена гордість не дозволили йому тверезо глянути на сло-жившуюся ситуацію й піти на компроміс, ища примирення із сусідом.
Будучи людиною глибоко чималим, Андрій Гаврилович не міг припустити, як далеко Троекуров може зайти в бажанні отом-стить, як легко може бути підкуплений суд, як без законної підстави можуть виставити на вулицю. Він мірил навколишньою своєю міркою, був упевнений у собст-венній правоті, “не мав ні полювання, ні можливості сипати біля себе грошима”, а тому “мало беспо-коился” про порушеному проти його справі. Це сыгра-ло на руку його недоброзичливцям.
Обрисувавши конфлікт між Троекуровым і Дуб-Ровским-Старшим, А. С. Пушкін викрив твердість і мстивість, показав ціну гарячності, гостро по^-ставив моральні питання свого часу, кото-рые дуже близький і сьогоднішній читач
(2 votes, average: 3.50 out of 5)