Про вивчення роману А. С. Пушкіна “Дубровский”

Аналіз роману повинен показати учням, що, відтворюючи картини кріпосницького й чиновницького побуту, Пушкін з нещадною силою оголив неприборкану сваволю, самодурство й духовна злиденність вельможного дворянства в особі Троекурова й князя Верейского, підлість і низькість їхніх дармоїдів типу Антона Пафнутьича Спицына, готового “у задоволення” влада імущих забути про свою дворянську честь і зробити будь-яке клятвопорушення.

Діти переконаються, що не менше обурення автора викликають і “охоронці порядку й справедливості”,

представники державної адміністративної системи – суддівські чиновники, яскравим зразком яких є засідатель Шабашкин, надійне знаряддя здійснення мстивих планів Троекурова, людина такої продажності й підлості, що ним гребує навіть той, хто користується його послугами.

Різко протистоїть цьому миру всевладдя, жорстокості, хижацтва й духовного збідніння інший світ – це люди з народу, люди, що є “хрещеною власністю” поміщиків, що не мають ніяких цивільних прав, але сохраняющие високе людське достоїнство, що володіють щирою мудрістю. Великою заслугою Пушкіна стало те, що він показав, який гнів проти гнобителів

таїться в народі, які сили нагромадив він під ярмом кріпосництва, як близький він до відкритого протесту, грізному виступу проти гнобителів., Архип-Коваль, кучері Антон, нянька Володимира Дубровского Оркна Бузырева, її син Гриша, селяни Дубровских, пошедшие за Володимиром, що стали членами його “загону мести”, – всі ці люди описані в романі із глибоким авторським співчуттям і любов’ю.

В основі сюжету роману – доля Володимира Дубровского, молодого дворянина, волею обставин відторгненого від рідного, звичного середовища й що зважилося мстити винуватцям його життєвої катастрофи. Шляхетна й чесна людина, з піднесеними почуттями й думками, що не побажала скоритися, схилити голову перед всемогутнім Троекуровым, Володимир Дубровский позбавлений усього – сім’ї, рідного будинку, положення в суспільстві, матеріальній забезпеченості. Його бунт проти суспільної несправедливості, проти деспотизму знаходить підтримку серед селян, які йдуть за ним і тим самим одержують можливість вести відкриту боротьбу з бешкетуваннями й беззаконням.

Але чи зв’язані внутрішньо протест Дубровского й бунтарський виступ селян? Текст роману переконливо свідчить, що інтереси Дубровского й пошедших за ним селян не збігаються. Дубровский виступає месником за зганьблену дворянську честь, за свою образу, за своє руйнування. У бунті кистеневских селян знайшли вираження століттями сформована ненависть до поневолювачів, кріпосникам-поміщикам, прагнення до волі й незалежності.

Дубровский не міг стати справжнім вождем селян, що бунтують, він не в змозі усвідомити глибину їхнього протесту, природу їхніх заколотних почуттів. За твердженням Г. П. Макогоненко, у своєму романі Пушкін давав “моральне рішення корінної проблеми життя людини в умовах несвободи й торжества самовладдя. Смиренність або заколот – іншого виходу не було”.

Роман “Дубровский” виявився незавершеним. Пушкіна залишив лише чорнові начерки змісту третього тому. В. Шкловский писав, що Пушкін “через тему про дворянина-розбійнику” “рухався до Теми про повстання, у якому народ переслідує власні свої мети й ведеться власними своїми вождями…”.

Втіленням цієї теми став роман ” Капітанська дочка “.

По походженню Троекуров – “стародавній росіянин пан”, “знатного роду”, А. Дубровский – “бедный дворянин” (“бідний і незалежний”); по майновому положенню – у першого “багатство… і зв’язку”, “великі володіння”, у другого – 70 душ (кріпаків), “смиренний стан”, “розстроєний стан”; Троекуров, “відставний генерал-аншеф”, має “велика вага в губернії”, А. Дубровский – “бедный сусід”, “відставний поручик”; обоє жагучі мисливці; “палка вдача”, розпещеність, норовливість і гордовитість характеризують Троекурова, “нетерплячість і рішучість”, прямота, гордість – А. Дубровского. Долі обох схожі; сусіди по маєтку, разом служили, женилися по любові, рано овдовіли, один ростить дочку, інший – сина.

Пушкін прагне показати, що багатство не робить людей краще; навпаки, виконання всіх “примх”, безкарність роблять Троекурова мстивою, жорстокою й бездушною людиною, що має за ніщо інших людей. Він не гидує користуватися послугами низьких, продажних, безчесних людей – хто вони, що це за люди? П’ятикласники назвуть Спицына, що дав неправдиві свідчення на суді на користь Троекурова, суддівських чиновників і насамперед – Шабашки-На, стараннями якого в Дубровских був віднятий маєток. Їхня коротка характеристика потрібна для того, щоб учні переконалися в моральній нерозбірливості Троекурова, у низовині його спонукань і вчинків.

Прагнучи розширити подання хлопців про характери героїв, проводимо бесіду з таких питань: “Як виникла сварка між поміщиками? Як вона розвивалася? Як під час сварки виявилися характери Дубровского й Троекурова?”

Для того щоб учні зрозуміли щиросердечний стан Дубровского й Троекурова, пропонуємо їм в епізоді “На псарні” звернути увагу на вираження внутрішніх переживань героїв і знайти авторські оцінки цього стану. Діти відзначать, що Дубровский “мовчав і супився”, “він не міг удержатися від деякої заздрості побачивши цього чудового закладу”, “відповідав суворо”, “сполотнів і не сказав ні слова”. Але не тільки заздрістю, скаже вчитель, було викликано його уїдливе зауваження, що послужило приводом для образливої репліки псаря Парамошки, у ньому був видний весь Дубровский, прямий, незалежний, сміливий.

Троекуров “пишався”, “не пропускав нагоди похвастатися” своєю псарнею. Він расхаживал по псарні, голосно засміявся при “зухвалому зауваженні” свого холопа. Він не додав значення тому, що його Парамошка образив і принизив Андрія Гавриловича.

Про те, що було в душі Дубровского, він просто не думав, але “отроду не виїжджав він на полювання без Дубровского, досвідченого й тонкого цінителя псових достоїнств і безпомилкового решителя всіляких мисливських суперечок”.

Учні, знаючи зміст роману, пам’ятають, як відніс Троекуров до зникнення А. Г. Дубровского. І тепер, прагнучи переконати дітей у його свавіллі, самодурстві, зневажливому відношенні до почуттів інших людей, учитель пропонує їм знайти в тексті всі дії й учинки знатного пана.

Довідавшись, що Дубровский виїхав, Троекуров не просив його повернутися. Він “велів негайно його наздогнати й відвертати неодмінно”.

Відмова Дубровского осердив Троекурова, що звик до загальної покірності. Лист Дубровского ще більше розсердило його. Троекуров порахував себе ображеним тим, що від нього хтось сміє вимагати вибачень.

Троекуров нудьгував без Дубровского, але “досада його голосно виливала в самих образливих вираженнях” – у цьому сутність Троекурова, його егоїзм.

Продовжуючи бесіду, пропонуємо питання: “Що почував Дубровский, покинувши Покровське?” Глибоко ображений Дубровский виїхав додому й зажадав листом вибачення, на що мав безсумнівне право. Розмовляючи про це з п’ятикласниками, не можна не відзначити його гордості й достоїнства. Дубровский обурений тим, що Троекуров посміявся над ним, підтримавши зухвалий жарт свого холопа, що він не поважає в ньому “стародавнього російського дворянина” і не вселяє цієї поваги своїм кріпаком.

Далі ставиться питання: “Як поводяться колишні друзі після сварки?” Стежачи за загостренням відносин колишніх друзів, за поглибленням їхнього розриву, п’ятикласники звертають особливу увагу на ті почуття й спонукання, під впливом яких Троекуров і Дубровский роблять свої вчинки.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Про вивчення роману А. С. Пушкіна “Дубровский”