Що нового ми довідаємося про Пушкіна, читаючи повість “Дубровский”

Вражає ще те, що начебто б попадаєш у гості до Пушкіна, у його улюблене Михайловское. В описі “бедного будинку батька” героя, Кистеневской гаї легко впізнаються пушкінські місця, знайомі по біографії поета. Стає дуже тепло на душі й від зустрічі з нянькою Дубровского – Орисею Єгорівною. Вона відразу ж нагадала всім нам Орисю Родіонівну – “подругу днів… суворих”. Її лист молодому панові в Петербург так нагадує лист няньки, прислане поетові. Як і в житті самого Олександра Сергійовича, ця маленька бабуся була опорою, порадницею

й молодому героєві, що залишився у важких обставинах без підтримки.

Вдячний цей простий кріпак селянці, Пушкін обдарив її світлом свого таланта, обезсмертив на сторінках своїх книг.

Із цього треба, що Володимир Дубровский був настільки близький Пушкіну за заколотним духом, по гордому достоїнству, що він віддав йому найдорожче! Багато вчинків і думки Дубровского – не тільки плід уяви автора – вони пройшли через його серце. Тому ми щиро переживаємо сум’яття Володимира, коли він назавжди розстається з будинком, розділяємо його рішучість улаштувати пожежу: “Так нехай і йому не дістанеться сумний будинок,

з якого він виганяє мене!” Ми співчуваємо бажанню Дубровского помститися кривдникові, винуватцеві смерті його батька і його руйнувань, людині, що відняла в нього можливість чесно жити, женитися на коханій дівчині, зайняти належне по походженню й утворенню положення в суспільстві.

Але ми розуміємо, що Пушкін говорив не тільки про трагедію одного, конкретної людини, не тільки про єдиний випадок присвоєння чужої власності. Ця повість об розбещуючі людські душі вседозволеності троекуровых, про продажність шабашкиных, про сумну долю вісімнадцятирічної дівчини, що насильно видають заміж за старого князя, про дикі забави російського пана, на який немає управи, тому що він багатий самодур. Це повість про ганебне явище в Росії – кріпосному праві, про нещадні, нелюдські закони самодержавства, що захищають “барство дике, без почуття, без закону”.

Це гнівний протест проти державних підвалин царської Росії в цілому. Ми бачимо Пушкіна – не тільки автора чудесних ліричних рядків, творця правдивих картин життя російського суспільства, але й борця за достоїнство людини, його честь і волю. Рядками своєї повісті “Дубровский” він кидає виклик беззаконню й підлості, користолюбству й деспотизму.

Якщо в кожному з нас, що прочитали цю повість, прокинулося збурювання й співчуття, якщо ми навчилися любити й поважати гідних, значить збулися слова Пушкіна:

И довго буду тим люб’язний я народу,

Що почуття добрі я лірою будив…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Що нового ми довідаємося про Пушкіна, читаючи повість “Дубровский”